Отправлено: 25.01.09 21:24. Заголовок: Запорожские казаки в боях и походах
цитата:
Выставка посвящена походу "современных казаков" из Чигирина через Украину, Польшу, Германию и Бельгию к французскому городу Дюнкерк, который состоялся июле этого года и повторяет поход украинских казаков, совершенный 360 лет назад с целью освобождения Дюнкерка от испанских войск.
Кто-нибудь может что нибудь вразумительное сказать по походу запорожцев на Дюнкерк в XVII веке?!!
Помня о доблести запорожцев в Бельгии и Люксембурге, правительство Франции в 30—40-х годах осуществило несколько попыток привлечь их на свою сторону. Богдан Хмельницкий, занимавший должность военного писаря Войска Запорожского, в составе делегации старшин (среди которых мы впервые встречаем и Ивана Сирко) в сентябре 1644 года встречался в Варшаве с послом Франции графом де Брежи. Именно последний и посоветовал кардиналу Джулио Мазарини взять казаков на службу: «На днях был в Варшаве один из старшин казацкой нации полковник Хмельницкий... Этот человек образован, умен, силен в латинском языке. Что касается службы казаков у его величества, то, если войны с турками не будет, Хмельницкий готов помочь мне в этом деле».
Наконец, в октябре 1645 года после продолжительных переговоров полк запорожских казаков (примерно 2500 человек, из них почти 800 кавалеристов) морским путем через польский порт Гданьск прибыл во французский порт Кале. Условия контракта предусматривали выплату рядовому казаку 12 талеров в месяц, сотникам и полковникам — 100—120 талеров. Есть предположения (однако документально не доказанные), что командовали сечевиками полковники Иван Сирко и Солтенко.
Вопреки всем законам военной науки, запорожцы хитростью (опыт взятия Кафы, Трапезунда, Синопа пригодился!) через морские ворота ворвались в центральные форты крепости Дюнкерк. Испанцы подписали капитуляцию 11 октября 1646 года. Французы многие годы безуспешно пытались захватить этот «ключ от Ла-Манша». Но снова, как и в империи, казаков обманули «работодатели». Часть их возвратилась в Украину, другие остались во Фландрии (голод заставил их пойти в «прийми» к фламандцам).
ем более, что теперь незалежные историки не дадут об этом забыть.
Не только они. ЕМНИП в фантастическом романе Свержина "Воронья стража" (из цикла "Институт Экспериментальной Истории") запорожцы в Европе времен Генриха Наваррского тоже фигурируют (только не помню, в каком конкретно качестве).
Отправлено: 31.01.09 15:26. Заголовок: Ольга. , а также в н..
Ольга. , а также в народных былинах и сказаниях. Вот рассказывают у нас, что когда приехал Богдан Хмельницкий с ватагой в Париж, то приключилась с ним презабавная история. Пересказываю своими словами. Проходил Богдан с сотоварищами мимо собора Парижской Богоматери и совершенно случайно наступил на ногу королевскому мушкетёру (может быть самому Портосу). Тот естественно разозлился и бросил, как полагается в таких случаях, перчатку в лицо атамана. Вызывая его на дуэль. Перед тем как стать в боевую стойку, мушкетёр достал из кармана мелок и поставил на левой половине Богдана небольшой крест. И вот здесь состоялся примечательный диалог между Богданом(Б)-Мушкетёром(М). - І на шо, ти мені хрестика на грудях намалював (Б). - В это место я буду Вас колоть (М). Тут Богдан оборачивается к хлопцам и говорит доставая булаву: -Хлопці, а ну обсипте його крейдою.
Отправлено: 02.02.09 11:49. Заголовок: геолог пишет: И вот..
геолог пишет:
цитата:
И вот здесь состоялся примечательный диалог между Богданом(Б)-Мушкетёром(М). - І на шо, ти мені хрестика на грудях намалював (Б). - В это место я буду Вас колоть (М). Тут Богдан оборачивается к хлопцам и говорит доставая булаву: -Хлопці, а ну обсипте його крейдою.
Изначально, это бородатый анекдот про Илью Муромца.
выяснилось, что Богдан совершенно случайно наступил на ногу не какому-то неизвестному королевскому мушкетёру (возможно Портосу), а самому герцоге Бекингему.
и выяснилось, что капитан Алатристе спасовал перед булавой БХ.
А вообще - ничего особо удивительного. Казаки были теми же ландскнехтами, наемниками, продавали свою кровь за деньги. Особого повода хвастаться этим событием для украинцев, наверное, нет, стыдиться тоже. Просто любопытный эпизод.
Отправлено: 06.02.09 22:57. Заголовок: Тема для альтернатив..
Возможно, хотя не исключено, что было как в сказке про купца, который проглотил с голодухи десять калачей и не наелся, а потом одну баранку - и почувствовал сытость. Он потом сказал - зачем, мол, я купил столько калачей, если наелся одной баранкой. Так и тут - может просто "держаться не было больше сил".
Тема для альтернативщиков - запорожцы прибывают под Дюнкерк в 1940 году!
Отправлено: 07.02.09 08:40. Заголовок: Как и положено казак..
Как и положено казакам - с той, которая заплатит больше. По сравнению с казаками "дкие гуси" 60-70-х Боб Денар и Майк Хоар - принципиальнейшие люди на Земли.
29 жовтня 2006 @ 14:14 Щит і меч грізного Богдана Розвідка та контррозвідка Богдана Хмельницького
Суворим і кривавим був рік 1648-й від Різдва Христового... Фронда у Франції, в Британії стратили монарха, заворушення в Порті, Італії, Австрії... В цьому революційному сум’ятті знайшлося місце і для головного болю безмежної і пихатої Речі Посполитої. В її східній частині, на берегах Борисфена, після 10-річчя „золотого спокою” для магнатів та шляхти розгорається небачене доти (та й опісля недосяжне) повстання. А на чолі його – грізний Богдан-Зиновій з роду Хмельницьких, гербу Абданк, колись вірний слуга варшавського монарха, а тепер – найбільший жах і головний біль для польського короля та його підданих. Тогочасний польський історик Іоахим Патроній проклинає „цих жахливих скіфів”, керованих з Чигирина, які зруйнували польське королівство, і запевняє, що від часів гунів та Тамерлана Європа не зазнавала подібної навали. Та війна і перемоги (як, зрештою, і поразки) творилися не лише на полях боїв, а й на палацових підлогах та в міській юрбі. Карколомні дипломатичні комбінації, диверсії та підкупи, підступні змови та відчайдушні вчинки відігравали в тих подіях не меншу роль, ніж артилерія та кавалерійські рейди. Таємна війна невідривно слідувала за війною явною, за сутичками козаків і крилатих гусарів проглядалися ігри та двобої шпигунів і дипломатів. Використовуючи закладені С. Наливайком, П. Конашевичем-Сагайдачним, М. Дорошенком, І. Сулимою традиції козацького воєнного мистецтва, Б. Хмельницький під час формування своєї армії надавав першочергового значення організації міцної розвідувальної служби. Перед Богданом Хмельницьким стояли гігантські завдання в цій таємній війні: досягти повної міжнародної ізоляції Речі Посполитої, яка була однією з найпотужніших у мілітарному аспекті в тогочасній Європі. І він зумів досягти значних успіхів, вміло та обдумано маневруючи між Стамбулом і Бахчисараєм, Семигородом і Москвою, дурячи Варшаву й задобрюючи молдавських господарів, плекаючи при цьому плани про союз з Венецією та Швецією... Вийти переможцем в цьому двобої Хмельницькому було непросто. Йому треба було створити ефективну службу безпеки з повноцінними розвідувальним та контррозвідувальним елементами, розгалуженою структурою й розвідувальною мережею. Вже незабаром її було створено. Загриміла слава розвідки гетьмана, що простягла свої пазурі з Чигирина до найвіддаленіших куточків Речі Посполитої, проникла до монарших дворів та військових таборів, просякла собою найрізноманітніші суспільні верстви.
Перші кроки В історичних джерелах та мемуарах сучасників зустрічаємо малопомітні окремі натяки на те, що Хмельницький довший час планував своє повстання. Однозначно стверджувати, що це було саме так немає, але й надто вже тяжко повірити, що таке могутнє й всеохоплююче повстання розгорілося з простої образи майбутнього гетьмана за побиття сина і викрадення „степової Єлени”, як на цьому полюбляє наголошувати польська історіографія. Скажімо існує згадка, що Богдана-Зиновія благословив митрополит Петро Могила. Однак останній помер ще 1 січня 1647 року, коли Речь Посполита ще спочивала, а Сулима, Наливайко й Остряниця перетворилися для шляхти на міфічні постаті, що не могли знову втілитися ... Але є одне „але” – український історик Юрій Мицик знайшов в архівах датований літом 1647 р. лист турецького султана до Хмельницького (на той час офіційно – цілком законослухняного підданого польського короля). Володар Сяючої Порти дякував козакам за передані відомості й обіцяв всебічну підтримку. Отже вже тоді таємна дипломатія козаків діяла на повну й перші камені до фундаменту майбутніх перемог впевнено закладалися. При цьому не будемо стверджувати однозначно, що Хмельницький з самого початку прагнув власної державності. Факти свідчать, що на початковому етапі революції (січень-березень 1648 р.) гетьман та його соратники не висували програми боротьби за незалежність, оскільки спромоглися лише сформувати ідею політичної автономії для козацького регіону. На Запорожжі Б. Хмельницький, який мав на руках гетьманські клейноди, отримані з рук коронного канцлера Єжи Осолінського (прихильника замирення Польсько--Литовської держави з козаками), ще у вересні 1647 року почав проводити наради, закликаючи у відозвах козаків, селян і міщан вступати до лав повстанської армії. Ось що розповів один з тих посланців Хмельницького, Ярема Кончевський, під польськими тортурами: „У Лисянці 9 присяжних є помічниками козаків. Містечко Ставище обіцяло, що міські гармати не завдадуть козакам шкоди. Міщанин Яцько з Синявки обіцяв насипати піску в гармати. Крім мене були вислані: Островський з Туховським під Білу Церкву, Косинський – до Бродів, а я з Іваном з Острога – на Волинь і Покуття”. Одночасно Хмельницький у січні 1648 року відрядив до Бахчисарая посольство з проханням допомоги від кримських татар.
Організація та методи роботи козацьких спецслужб До початку повстання під проводом Хмельницького можна впевнено говорити тільки про наявність у козаків сформованої військово-польової розвідки, що мала на меті здобуття оперативної (тактичної) інформації, необхідної в конкретній ситуації. Водночас, можна припустити, що все ж існували і певні початки контррозвідки та стратегічної (глибинної) розвідки з метою здобуття інформації в Бахчисараї, Стамбулі та Варшаві. Аналіз виконання функціональних обов’язків козаками різних рівнів, насамперед осавула, писаря і товмача Січі, свідчить про те, що вони за своїми посадами могли залучатись, прямо чи опосередковано, до організації розвідувального забезпечення. Наразі не виявлено чітких документальних свідчень функціонування в Україні в період Визвольної війни під проводом Хмельницького чітко окресленого, окремого розвідувального відомства (до речі, як і військового, і зовнішньополітичного, що аж ніяк не заперечує наявності боєздатного війська чи дипломатичних зносин). Натомість у хроніках часів козаччини та спогадах іноземних політиків і дипломатів є численні письмові згадки про розвідувальну діяльність козаків, що сприяла втіленню стратегічних планів їх гетьмана, та ієрархію осіб, які брали участь в організації цієї справи. Оцінка змісту розвідувальних завдань, які виконувались особовим складом Війська Запорозького під проводом Хмельницького, а також їх порівняльний аналіз із сучасними завданнями воєнної розвідки, дозволяють зробити припущення щодо ведення козаками стратегічної, оперативної та тактичної розвідки. Під час Національно-визвольної війни Хмельницький створив триступеневу структуру керівництва розвідагентами — гетьман, керівник розвідслужби, резиденти на місцях. Загальне керівництво розвідкою зосереджувалося в руках гетьмана. З різноманітних джерел йому надходила найважливіша інформація військово-політичного змісту. У деяких випадках Б. Хмельницький сам приймав і відправляв емісарів (розвідників), інструктував їх. Козацький гетьман був дуже добре освічений, знав латину, російську, польську, татарську мови, міг спілкуватися німецькою та французькою, розумівся в тодішній артилерії та фортифікації, володів масами, був чудовим оратором і дипломатом, воєначальником, який готував військові операції будь-якого масштабу з однаковим успіхом. Безпосередньо розвідкою на первісному етапі повстання керував полковник Стасенко (Тарасенко). Формувалася також низова мережа агентів по всій Україні. Окрім того, Богдану Хмельницькому вдалося створити агентурну мережу у Варшаві та столиці Великого князівства Литовського Вільно, яка вчасно поставляла необхідну інформацію як політичного, так і військового характеру. Стратегічна розвідка проводилась з метою визначення ступеня воєнної загрози для козацької держави шляхом вивчення політичного, економічного, соціального та військового становища в суміжних країнах. Для здобування необхідної стратегічної інформації про противника також широко застосовувались дипломатичні канали та зв’язки з іноземними країнами. За здобуття розвідувальної інформації відповідали й місцеві органи військово-політичної влади. Добувати відомості військового характеру були зобов’язані полкові й навіть сотенні структури державної влади. Полковникам ставилося в обов’язок негайно повідомляти важливу інформацію Генеральній канцелярії – тодішньому генеральному штабу. 7 липня 1651 р. гетьман видав наказ білоцерківському, вінницькому, брацлавському та паволоцькому полковникам з нагадуванням: „Вдень і вночі повідомляйте, що у вас робиться...”. В обов’язок усіх полковників також входило й обмінюватися з сусідами розвідінформацією: „милость свою товаришскую показуючи, якоже і повинность наша войсковая до того всігда приводить, чтоб есмя один другому о вістях объявляли”. Згідно з зізнанням 20 квітня 1653 р., схоплено розвідника Марченка, його уманський полковник Й. Глух послав для з’ясування місця розташування польського війська. Більшість розвідувальної інформації порубіжні полковники здобували через розсилання роз’їздів (часто для захоплення „язиків"), а також від переселенців з окупованих поляками районів України, діючих загонів покозачених селян і міщан, а на Поділлі – від опришків. Наприклад, полковник покозачених мешканців Летичівського повіту Подільського воєводства І. Александренко підтримував весною 1649 р. постійний зв’язок з іншими полковниками, повідомляючи їх про дії польських підрозділів. У Генканцелярії відомості обробляли та систематизували 12 високоосвічених писарів під керівництвом Івана Виговського та Івана Креховського. Польський шляхтич С.Кушевич у листі від листопада 1648 року заздрісно писав: «Дай, Боже, аби така дисципліна в нашому коронному війську була». Виявляли соратника Хмельницького й власну ініціативу в розвідувальній справі. Серед полковників найкраще інформацію здобували Богун і Кривоніс. Створена Максимом Кривоносом розвідувальна мережа досягала своїми діями Кракова й Центральної Польщі. Іван Богун великого значення надавав розвідувальному забезпеченню бойових дій. Підлеглі полковника створювали повстанські загони в запіллі ворога, широко застосовували диверсійні акції. Після бою у 1650 р. біля містечка Купчиці Іван Богун звітує, що від схоплених польських шпигунів та „язиків” йому стало відомо: великі сили поляків йдуть на м. Слуцьк. Здійснювали козаки й розвідувально-диверсійні рейди. Одного разу полковник Данило Нечай, переодягнувши свій загін, пройшов повз молдавську прикордонну варту і дійшов аж до Ясс, здобувши відомості про плани господаря Василя Лупула, а відтак успішно повернувся назад. Успіхові цього походу сприяло те, що Нечай добре знав молдавську мову й латину. Чимало бійців тогочасного таємного фронту за своїм соціальним статусом належали до шляхти, обіймали офіцерські посади, що давало їм змогу добувати особливо цінну інформацію. Серед розвідників були й представники незаможних верств населення: утікачі, жебраки, вуличні артисти. Приміром, у варшавській хроніці повідомляється, що один із розвідників – Островський – має чорну бороду, їздить повозом, запряженим сірим конем, показує двох мавп, із яких одна, велика й сліпа, навчена просити милостиню. Переважна частина українців долучалася до розвідувальної діяльності з патріотичних мотивів (любов до рідної землі, ненависть до ворогів, почуття обов’язку тощо). Один із полонених поляками татар визнав, що кам’янецькі міщани служать гетьманові не з вигоди, а “заради слави, щоб Хмеля супроводжував успіх”. Тим більш важко запідозрити в користолюбстві людей, які свідомо йшли на смерть (“потрапляли” до рук ворогів і під тортурами видавали “цінну” інформацію). Водночас є свідчення, що за виконання окремих розвідувальних завдань виплачувалася грошова винагорода. Не останню роль вона відігравала в залученні до співпраці чужинців. Відомості про стан ворожого війська допомагали збирати люди різного віку і статі: старі діди і діти, парубки й жінки. 4 жовтня 1648 р. Львові було затримано двох жінок-розвідниць, одна з яких за дорученням Максима Кривоноса ходила у розвідку аж до Кракова. А напередодні Берестецької битви польська шляхта перед самими своїми шанцями схопила і порубала шаблями якусь стару жінку, запідозривши її в шпигунстві й чародійстві. Основними об’єктами тогочасної розвідки були іноземні структури влади та військо. Вивідувачі Хмельницького здобувають інформацію про сили польського війська, настрої магнатів та шляхти, те, чи підтримують повстанців міщани і селянство. Гетьман настановляв своїх розвідників: „А що довідаєтесь або почуєте від проїжджих про іноземне військо, яке король зібрав проти нас, давайте нам знати і попереджайте нас”. Принагідно козацькі розвідники були й пропагандистами, розносячи ідеї повстання серед широких верств. Серед специфічних форм діяльності – підготовка повстань і вчинення диверсій. Застосовувалися такі методи, як підстава агентів, дезінформування ворога. Успішно взаємодіяли українські розвідники зі шведськими й трансільванськими колегами на теренах Польщі, Чехії, Моравії, Сілезії, Австрії. Хмельницький завжди прагнув посіяти розгубленість у ворожому запіллі. Під час важливих битв по всій Польщі водночас, ніби з волі незримого диригента, вибухали численні повстання польських селян, що важко пояснити простим збігом обставин. На думку сучасників, тим «незримим диригентом» був козацький гетьман Богдан Хмельницький. Хмельницький впевнено вважав, що коли ляхи «будуть мати щоденно перед очима ворогів, будуть бачити, як здобуваються і самим пострахом займаються міста, аж тоді ляхи зненавидять війну, вернуть волю козакам, аби мати спокій». Кадри майбутніх розвідників і дипломатів Військо Запорозьке готувало заздалегідь. Так брацлавський полковник Данило Нечай подбав, щоб «малий» Іванко (можливо, його син чи родич) чотири роки пробув у Криму, вивчаючи татарську та турецьку мови та звичаї цих народів. Окрім українців і поляків, розвідувальну діяльність на користь української держави вели (постійно чи тимчасово) представники інших національностей Речі Посполитої, а також чужоземці. Маємо згадку в одному з джерел, що коли повсталі клітку 1648 р. мали намір наступати на Вінницю, то покладали і. певні надії на „єврейську школу”. Є також дані про українських розвідників з-поміж циганів. Вдалося завербувати німця, котрий служив у королівській гвардії й особисто знав Яна Казимира. Є підстави припускати, що були серед розвідників Хмельницького і вірмени. За свідченням полонених татар у липні 1651 р. мешканці вірменської громади Кам’янця-Подільського симпатизували повсталим. До виконання окремих дипломатичних доручень (а опосередковано розвідувальних) Б. Хмельницький зумів залучити греків І. Тафралі, І. Мануйлонича, Ю. Константиновича, мандрівного дипломата-авантюриста Л Калугера. Український історик Іван Крип’якевич вказував на розмах стратегічної розвідки, створеної генієм Богдана Хмельницького: „Політичні експозе [короткі виклади питань поточної політики, передусім – зовнішньої], які він давав московським та іншим іноземним послам, виявляли, що гетьман мав не тільки дуже точні відомості про події в Польщі, Криму, Туреччині, карпатських князівствах, але також стежив за політикою Швеції, Німеччини, Австрії, Італії та інших західноєвропейських країн, збирав потрібні відомості через своїх послів та агентів, користувався відомостями, які привозили іноземні посланники. Зібрані відомості він умів використати для політичних цілей – своїми рішеннями захоплював ворогів зненацька”.
Спецназ Хмельницького Щодо тактичної та оперативної розвідки, сформованої з козацьких розвідників – пластунів (фактично аналог сучасного спецназу), то вона теж наганяла страху на ворогів. Недаремно ж спосіб непомітного підповзання до цілі і сьогодні називається "по-пластунськи". Неможливо говорити про наявність спеціальних штатних розвідувальних підрозділів та органів управління їх діяльністю в Війську Запорізькому (хоча на Січі й існував окремий Пластунський курінь), але успішність тактичної козацької розвідки годі заперечувати. Основний зміст завдань тактичної розвідки полягав у завчасному виявленні військ противника на маршруті руху головних сил Війська Запорозького. Це завдання вирішувалось шляхом попереднього вивчення елементів побудови похідного або бойового порядку противника, його характерних особливостей (положення в бою кінноти, артилерії або піхоти); визначення швидкості висування та темпу розгортання військ противника, встановлення маршрутів, напрямків руху його колон. Український історик на еміграції Юрій Тис-Крохмалюк у своїй праці «Бої Хмельницького» особливо наголошував на тому, що «велику прислугу робили численні шпигуни-розвідувачі, що вешталися далеко попереду маршової колони і опісля звітували про все, що про ворога розвідали. Хмельницький присвячував тому особливу увагу. Козацькі розвідувачі бували не раз у польському таборі та здобували відомості навіть про таємні наради головних польських військових начальників». Козаки під час виконання завдань розвідки більшу частину необхідної оперативної інформації отримували завдяки спостереженню. Крім того, козаками досить ефективно використовувались вилазки (спосіб ведення розвідки, який поєднував розвідувальну–диверсійну та бойову діяльність) та засідки (проводились здебільшого під час пересування військ противника, рідше – у ході бою). Органами добування інформації були: розвідувальний загін, розвідувальний роз’їзд, роз’їзні козаки та бекети (спостережні пости). Для ведення спеціальної розвідки призначались команди пластунів, групи для проведення нальоту, засідки, вилазки. Для ведення агентурної розвідки призначались секретні роз’їзди або агенти, які діяли на території противника або стані його військ. В усі часи в бойовій діяльності запорозьких козаків захоплення полонених займало одне із чільних місць. Насамперед, бранці були важливим джерелом інформації про противника. Дуже часто полонені були й єдиним джерелом розвідувальної інформації. Крім того, захоплення полонених було прибутковою справою — запорожці їх обмінювали на українських невільників, відпускали за викуп і відсилали до сусідніх володарів, які за це обдаровували козаків. Поряд із умілим захопленням полонених пластуни також славилися вмінням безшумно знімати вартових, були чудовими стрільцями. Ще в 1650 р. венеціанець Альберто Віміні, описуючи запорожців зазначав: "Мені траплялося бачити, як вони кулею гасять свічку, відбиваючи нагар так, що можна подумати, ніби це зроблено за допомогою щипців". Козацькі пластуни підходили впритул до королівських військ, непомітно просотувалися в їхнє розташування, підслуховували військові паролі і гасла і, повернувшись до своїх, попереджали своє командування про гасла ворога, викликаючи своєю відвагою подив шляхтичів. Часто виїжджаючи на розвідку, пластуни були змушені вміло перелицьовуватись, під кобзарів, мандрівних купців, співців, жебраків, часто доводилось їм одягатись навіть у одяг інших народів, тому й зобов’язані були досконало знати звичаї, мову та географію різних країв та народів. Приміром, схоплений поляками А. Ворожбилович свідчив, що навесні 1651 року до Польщі було направлено “півтораста шпигунів, перевдягнутих у жебраків”. На кобзарів та лірників польська варта влаштовувала справжні лови, знаючи традиційно міцні зв’язки народних співців із Запорожжям. Поляки свідчили, що «...безліч дідів-лірників з’явились по всіх містах і селах, і траплялися поміж ними люди чужі, нікому не відомі, про яких подейкували, що вони діди неправдиві. Тиняючись повсюди, вони таємничо провіщали, що день суду і гніву Божого гряде незабаром. Крім того, сучасники відзначали, що по всій Україні православні ченці і черниці, «випитуючи, ходять із листами». Адам Кисіль бідкався: «Зрадник цей [Хмельницький] розсилає свої листи по всіх містах, де тільки є русини». Буремний 1648-й Тогочасні польські джерела переповнені згадками про емісарів Хмельницького – пропагандистів, вивідувачів та диверсантів, що заполонили усю Річ Посполиту. Велика перемога 1648 року під Жовтими Водами кувалася не лише силою зброї. Перед битвою завдяки діям розвідки на бік повстанців перейшли реєстрові козаки. Напередодні битви запорозькі пластуни непомітно проникли у розташування польських каральних військ, щоб привернути на свій бік реєстровців, яких очолював досвідчений воїн Філон Дженджула (Джалалій), згодом один із найближчих соратників Богдана, полковник і дипломат. Є згадки, що вже невдовзі козацькі розвідники діяли у Галичині й дійшли аж до Кракова. “В усі усюди ворожого стану – зазначається в історичній хроніці – заздалегідь були послані люди, які по крихітці збирали все про ворога і своєчасно доповідали сотникам та полковникам. Останні поспішали до самого Хмеля, тримаючи для такої нагоди при собі кращих коней...” Дії козацької розвідки, як і повстання в цілому, були особливо ефективними завдяки широкій народній підтримці. Королівський інформатор та дипломат М’ясковський записав тоді у щоденнику: „Шкодили нам і зрадники. По дорозі слуги наші обох статей, навіть жінки, переходили до козаків... Нашкодив нам також війт Паволоцький, який вночі передав у кайдани державця пана Томиславця [тобто видав козацькій контррозвідці польського шпигуна]”. Полякам стало відомо, скажімо, що у Володарці утворився таємний гурт прихильників повстання: „Там є троє – хоч би десять катів було, мають таке зілля, що не признаються, а з козаками браття”. У містечку Стан до приходу військ Хмельницького заздалегідь таємно приготували вісім півбочок пороху, щоб передати його повстанцям. У Бродах і Тернополі відбуваються таємні наради повстанців. Активно до підтримки гетьманського війська долучаються православні священики, які не тільки закликають мирян всіляко підтримувати Хмельницького, а ще й готують для козаків зброю і гроші, збирають відомості про сили та плани поляків. Зокрема, поляки з часом довідалися, що активно діяли проти них владика луцький Афанасій, львівський православний єпископ. У серпні 1648 року духовні особи запрошували Хмельницького прибути до Кам’янця-Подільського, пообіцявши допомогти захопити місто. Відомо, що протопоп у Старому Костянтинові приймав і переховував у себе розвідників повстанців. А у розмові з козацьким вивідувачем священик Галицький пропонував свої послуги для передачі термінових таємних повідомлень: „У нас кращі звістки, тому що ми один одному пишемо, і відомості доходять до самого Києва”. Про цей надій канал передачі інформації – від церкви до церкви, від священика до священика – згадує і протокол допиту козацького вивідувача у липні 1648 р. Під тортурами той визнав, що „піп Заволовський писав Підгаєцькому у Старе місто, а Підгаєцький – тернопільському Абраму, посильному владики. Листи відправляються також козакам”. З „Історії Русів” довідуємося, що син гетьмана Тиміш, перебуваючи в Бахчисараї заручником хана, одночасно був фактично резидентом козацької розвідки. Значних успіхів козацькі спецслужби досягли у здійсненні того, що сьогодні фахівці називають психологічною війною – пропагандистськими та дезінформаційними заходами. За допомогою розвідувальної та контррозвідувальної служби Богдан Хмельницький шляхом поширення дезінформації прагнув посіяти у ворожому війську непевність у власних силах, панічний настрій. Так, перед Корсунською битвою наприкінці травня 1648 р., що завершилася перемогою українців, Б. Хмельницький зумів блокувати інформацію про реальний стан речей у своєму таборі і поширив неправдиві свідчення про кількість козацького війська. Унаслідок цього командувач польською армією М. Потоцький почав ухилятися від бою, втратив стратегічну ініціативу і вже задовго до безпосередньої битви зазнав психологічної поразки. Психологічний чинник був визначальним і під час перемоги української армії над поляками під Пилявцями (неподалік нинішнього Старокостянтинова) у вересні того ж року. Гетьман зі 100-тисячним військом очікував підходу союзників – татарського загону – і бойових дій проти поляків, яких було понад 140 тисяч, тривалий час не розпочинав. Хмельницький на другий день битви, 22 вересня, підіслав до шляхтичів попа, який, “потрапивши в полон”, сказав, не зважаючи на тортури, що прибуло 40-тисячне татарське військо, і цим “навів на поляків панічний жах”. Насправді прийшли тільки 4 тисячі кримчан. Проте хитрий гетьман організував їм надзвичайно гучну зустріч: було дано салют з гармат і мушкетів. Цей факт поряд з попередньою дезінформацією мужнього козака спричинився до того, що серед поляків поповзла страхітливі чутки. Учасник тих подій з польського боку занотував у своєму щоденнику: «...У таборі ніякої дисципліни, ніякого авторитету вождів. Уночі після паролю стріляли, кричали, і ніхто за це не одержував догани, бо однаковий страх охоплював усіх, так що не було абсолютно ніякого порядку». Коли розпочалася битва, ворог не втримався й побіг. У порожньому таборі шляхти козаки заволоділи багатими трофеями – усією артилерією та військовим обозом. Переможених не переслідували. Здобули спочатку Старокостянтинів, а потім Збараж. Першою значною успішною диверсійною операцією стала ліквідація у другій половині травня 1648 р. поромних переправ через Дніпро в районі Черкас, Домонтова, Сокирної, Бучача, Стайок, Терехтимирова і Ржищева. Ця диверсія зірвала плани князя Вишневецького переправитися на правобережжя. Пізніші диверсії були найрізноманітнішими: організація пожеж у містах, підпали палаців та стодол магнатів, виведення з ладу гармат, захоплення коней, отруєння води тощо. Улітку 1648 р. десятеро юнаків за наказом Б. Хмельницького формально перейшли на сторону поляків, маючи фактичне завдання вбити князя Ярему Вишневецького. „Перебіжчики” просили зустрічі з ним, але той ухилився і наказав слугам стежити за гостями. Через необережність одного з них, козацьких посланців викрили і стратили, посадивши на палі. Тим не менше, досить раптову смерть князя Вишневецького 20 серпня 1651 р. деякі польські автори приписують саме козацькій розвідці. Діяла вона і в Галичині. Місцевий сейм в своїх ухвалах повідомляв, що козаки „через шпигунів та інших осіб бунтують і підмовляють до злочинів” селян. У червні 1648 р. шляхта знайшла у підвалах будинків міщан Сокаля 100 козаків, тобто можна говорити про операції козацьких спецслужб з засилання диверсантів у ворожий тил та створення баз для розгортання партизанської боротьби. На терені самої Польщі була створена розгалужена розвідувальна мережа. На чолі козацької розвідки у Великопольщі та Сілезії стояв сотник Війська Запорозького поляк Петро Гржибовський, під проводом якого перебувало 80 розвідників. Тут же діяли й інші посланці Війська Запорозького — троє братів Бжозовських, Остроленський, Войцех Кулаковський, колишній військовий канцелярист Пясецький, котрий пройшов від Переяслава аж до Вроцлава під виглядом прочанина, та багато інших, що, як зафіксував це королівський трибунал, бунтували селян «від Кам’янця до Лянцкорони під Краковом». І в Литві розпочався неспокій. Тут діяв козак Фокса, «від Хмельницького на нищення тих країв та бунтування селян посланий, йде з двадцяттю тисячами війська до Могильова», як злякано писала литовська шляхта. Литовський канцлер Радзівіл у кінці травня І649 р. писав з Вільна королю, що ворог має „своїх шпигунів і знає все, що тут діється’’. При наближенні повстанців у одному зі львівських костьолів відбулася 3-тисячна нарада шляхти. Під час неї випадково помітили українця, який щось записував в книжечку. Козака взяти живцем не вдалося. Він один довго протистояв розлюченій шляхті, аж поки не поліг, порубаний ворожими шаблями. Зрозуміло, що були й провали. Козак Чигиринського полку Ярема Концевич був страчений ляхами на палі. Одразу ж після битви під Жовтими Водами козацькому керівництву стало відомо, що уряд Речі Посполитої звернувся з проханням про військову допомогу до угорського князя, французького короля, московського царя і бранденбурзького курфюрста. Ярема Концевич отримав спеціальне завдання перевірити ці відомості і уважно простежити, чи не прилучаються до поляків угорські і німецькі війська. Польській владі також стали відомі імена інших таємних співробітників української розвідки. Це козаки Тухольський, Іван з Островський, Іван Косинський (керівник розвідгрупи), міщани Дудеречко, Лось, Іванко, Гарко, Павлюк. У різні часи польській владі на території самого королівства вдалося схопити козацьких розвідників: Якима з Остра, полкового осавула Тимоша, православного шляхтича Богдана Себельницького, Федора Сцекиського — білоруса, родом з Полоцька. Але козаки не припиняли свою діяльність у глибокому запіллі ворога ані на мить. Один з керівників козацьких спецслужб – полковник М. Нестеренко разом з полковником чигиринським та ніжинським П. Шумейком на чолі трьох добірних постів оточили фортецю Кодак. Вже невдовзі – 1 жовтня 1648 р. польський гарнізон капітулював. Козацькі спецслужби працювали і на глобальну мету. Валерій Степанков вважає, що Хмельницький мав намір реформувати державно-політичний устрій Речі Посполитої, яке, на його погляд, мав здійснити монарх-некатолик, зміцнивши свою владу при підтримці козаків. Під цим кутом зору стають зрозумілими його наміри звести на польський трон (король Владислав IV помер 20 травня 1648 р.) московського царя. Оскільки Олексій Михайлович не поспішав розпочинати військові дії проти Польщі, то гетьман, напевно, вже у вересні пішов на встановлення контактів з трансільванським князем Дьєрдєм І Ракоці, котрий готував 30-тисячну армію до можливого походу у Польщу, аби посадити на трон свого сина Сиґизмунда. Одночасно Б. Хмельницький намагався вплинути на хід боротьби за корону у середині Польщі між Яном Казимиром та Каролем Фердинандом (братами покійного короля). Наприкінці 1648 р. один з претендентів на польський престол – Ян Казимир шле до козаків свого представника – Юрія Немирича, українського ш ...
Отправлено: 13.03.09 12:05. Заголовок: Разведка и Контрразведка Богдана Хмельницкого
... ляхтича, блискучого ерудита. Завдання останнього – переконати Хмельницького підтримати кандидатуру саме Яна Казимира. Немирич це виконав, але й сам залишився з повсталими. Ця людина стала цінним надбанням для повстання. Український шляхтич, вправний дипломат і поліглот, ерудит і досвідчений політик поринув у вир боротьби, ставши вірним соратником Хмельницького. Цікаво, що Немирич був протестантом, навчався в Оксфорді. Його навіть називають першим українським вільним муляром (масоном). Острах Варшави перед козацькими спецслужбами був величезним. Їм приписувалося й те, на що вивідувачі українського гетьмана навряд чи були здатні. Так, наприклад, згідно зі спогадами польського мемуариста тих часів Глинського, саме Хмельницький, побачивши, що султан Ібрагім недоброзичливий до України, через своїх агентів підняв заколот яничар 3 червня 1648 р. На престол посадили 6-річного сина скинутого володаря Мухамеда IV, названий батько якого Бехтеш-ага задушив батька справжнього. Новий візир Суфі Мухмед та Бехтеш-ага обіцяють Хмельницькому допомогу. Зокрема на них впливає султанша-мати Мухамеда IV, яка за походженням була українкою. Саме під час заколоту в Стамбулі перебували посли з Чигирина, що й стало підставою для такої версії. Хоча, можливо козацька розвідка таки була причетна до цих подій...
Отправлено: 13.03.09 12:06. Заголовок: Продолжение Смерть ..
Продолжение
Смерть прийнявши за близьких своїх “Хмельницький застосовував силу лише тоді, коли вже хитрість виявляла безсилля – писав французький хроніст про українського гетьмана. – Серед козаків він мав такий авторитет, що легко знаходив людей, які ладні були загинути, аби втілити в життя задум полководця”. Військова розвідка – це завжди ризик, гра зі смертю, бо той хто присвячував себе цій небезпечній, проте вкрай необхідній справі, не міг не розуміти, що в разі провалу його чекає неминуча і страшна смерть, хоча і в ті часи подекуди практикувався обмін викритими розвідниками. Тому у козацьку розвідку йшли одчайдухи й паливоди, головою готові накласти за товариство. Постійна готовність до самопожертви заради спільної справи була їм властива. «Печи, печи мене, але на жодне запитання я не відповім», — кинув у вічі катам захоплений у полон козак Окурзій і вмер під тортурами, не промовивши більше ані слова. Анджей Фірлей, магнат і сенатор, доповідав королю: «...А від полонених не можемо нічого допитатися ані лагідними засобами, ані тортурами». Засилання козаками до противника «підставних» полонених відбувалося неодноразово і під час подальшого ведення бойових дій. Це стало важливим складовим елементом «психологічної війни» Б. Хмельницького. Адже ворог не сподівався, що козацькі «язики», мужньо витримуючи жорстокі тортури, будуть давати наперед запрограмовані і вигідні для українців свідчення. Успіху під Корсунем Військо Запорозьке значною мірою мало завдячувати подвигу напівлегендарного Микити Ґалаґана (дехто з сучасних істориків вважає, що справжнє прізвище героя було Бут), котрий пожертвував собою, добровільно віддавшись у руки ляхів, щоб ввести ворога в оману. Поляки навіть уявити не могли, що жива людина здатна витримати такі страшні тортури, і нарешті повірили старому запорожцю. «Захищатися на місці означало приректи всіх на загибель, і відхід табором давав якусь надію», — записано у похідному діаріуші (щоденнику) польського війська під днем 25 травня 1648 року. Вороги розпочали панічний відступ і потрапили у пастку, заздалегідь підготовлену козаками, тому що реєстровець Самійло Зарудний, призначений провідником польського війська, встиг повідомити Хмельницького про шлях, яким мали відступати поляки, і гетьман ужив відповідних заходів. «Наші потрапили у цей байрак, як у торбу», — записав польський учасник цього невдалого походу. Відомий російський дослідник XIX століття С.Соловйов писав: «Історик не піддасть сумніву достовірність подвигу Ґалаґана, і навіть скидається на те, що було багато Ґалаґанів, імена яких не внесені в жоден літопис». І цей масовий героїзм став наслідком величезного напруження моральних сил українського народу, що неодноразово було засвідчено навіть запеклими ворогами. Коли під час Збаразько-Зборівської кампанії та боротьби з полками Данила Нечая польський воєначальник С. Лянцкоронський отримав від захоплених «язиків» відомості про підхід на допомогу козацькому полковнику начебто основних козацьких сил на чолі з самим Хмельницьким, він наказав відвести свої сили від Старокостянтинова. Зрозуміло, що це було простою дезінформацією, але завдяки їй Д. Нечай отримав оперативний простір для подальших дій. Так само вчинив полковник Станіслав-Михайло Кричевський під Лоєвим, коли заслав козаків-смертників у табір литовського князя Януша Радзівіла і тим самим увів його в оману щодо напрямку свого просування. Навіть рядові козаки, потрапивши у полон, самостійно намагалися направити польське військо на хибний шлях, вводячи в оману вороже командування. Ляхи часто потрапляли на гачок цієї «стихійної» дезінформації, розпорошуючи власні сили в марних спробах знайти козацьке військо там, де його й близько не було. Так, у червні 1651 року українські бранці показали, що козацький загін у тисячу шабель нібито рухається на Жовкву. Король наказав своїм крилатим гусарам перехопити козаків. Довго нишпорила по хащах важка кіннота, але так і не виявила повстанців. Інші полонені розповіли під тортурами, що буцімто Хмельницький вислав 20-тисячний полк Івана Богуна у супроводі двох тисяч татарських верхівців у напрямку на Сокаль для нападу на шляхетське військо. Коронний гетьман Миколай Потоцький вислав туди чимале військо, яке довго блукало у Топорівських лісах у примарній, як виявилося, надії знайти загони Богуна, які в цей час розпочинали облогу Олики. Ось як описує результати психологічного тиску Б. Хмельницького свідок тих подій з польського боку С. Освєнцім: «На самих лише язиків (за яких щоденно військо дарма втомлювалося) покладаючись, із яких ніколи жодної правди не могли одержати. І це справді було немаловажною причиною для частої зміни [ухвалених] на радах рішень. Бо коли один язик розповідав, що Хмельницький іде до нас, то ми дерев’яніли, вішали носи і подумували тут боронитися від нього; якщо день-другий його не було видно і [новий] язик розповідав щось протилежне першому...». елика Гра по-борисфенськи З самого початку перед Хмельницьким стояло ще одне надважливе завдання – не допустити, щоб Річ Посполита залучила на свою сторону Московське царство. Варшава заявляли, що йдеться про звичайний бунт холопів проти короля й панів. Натомість Чигирину треба було довести, що йдеться про оборону законних прав козацтва й православ’я. Тим часом цар під впливом польських дипломатів наказав закрити кордони, щоб бунтівники не прийшли на московські землі. Коли гетьман ознайомився з копією цього документа, принесеного розвідниками Лавріна Капусти, він зрозумів, що тепер головне завдання — не дати царю вторгнутися в межі Війська Запорозького і вдарити в тил козацьким полкам. Отже, насамперед треба було прорватися з посольством у Москву і там пояснити Олексію Михайловичу, що відбувається насправді. Гетьман наказав усім полковникам у прикордонних із Московією полках: пропускати московських гінців на свою територію, стежити за ними, а на зворотному шляху затримувати і відсилати з поштою в Чигирин. Крім того, Хмельницький зумів прихилити на свою сторону патріарха єрусалимського Паїсія, який на запрошення царя їхав у Москву через Україну. Гетьман вирішив гідно зустріти Паїсія в Києві, обговорити з ним свої проблеми, надати для захисту від поляків і злодіїв конвой на чолі з полковником Силуяном Мужиловським і таким чином прорватися з листом до московського царя, налагодивши обмін посольствами. У перших числах грудня патріарх прибув до Києва, де його зустрів і поселив у своїх покоях митрополит Київський Сильвестр Косов, а невдовзі Паїсій зустрівся і з гетьманом. На прохання Богдана Хмельницького, патріарх обвінчав гетьмана з Оленою Чаплинською. Потім, до 28 грудня включно, гетьман по кілька годин на день розмовляв із Паїсієм. 28 грудня гетьман написав московському царю листа, а єрусалимський патріарх зголосився передати його з рук у руки. Понад те, Паїсій обіцяв довести Олексієві Михайловичу доцільність протекторату. Як вважає історик Юрій Джеджула, саме патріарх Паїсій розповів Богдану про Тимофія Акундінова. Про нього він чув у Константинополі від грецького архімандрита Анфілахія, який стежив через своїх ченців за цією людиною, що мешкала в палаці великого візира Алем-Асалих-паші і видавала себе за сина московського царя Василя Іоанновича Шуйського. Гетьман знав, що Москва найбільше боялася повторення Смутного часу, і нейтралізація Лжешуйського, починаючи з жовтня 1646 року, стала головним завданням московської дипломатії та розвідки. Тому, прийнявши самозванця в Чигирині і надавши йому відповідні знаки уваги, гетьман отримав усі передумови до виявлення аналогічної уваги до Війська Запорозького. Самозванець ставав козирним тузом у тій дипломатичній грі, яку мусив вести Хмельницький для отримання протекторату московського царя, — мета виправдовувала засоби її досягнення. Останнє Хмельницький як випускник єзуїтського колегіуму, схоже, дуже добре знав. Тимофій Акундінов, він же «Лжеівашка» («Лжешуйський»), народився в жовтні 1617 року у сім’ї вологодського стрільця Демида Акундінова. Назвашись «Іваном Шуйським», сином царя Василя Іоанновича Шуйського, через Литву та Україну втік до Польщі. Там король Владислав IV узяв його на «двірське утримання», потім втеча до Молдавії, етапування до Стамбула, де великий візир Алем-Асаліх-паша поселив його на приватній квартирі під охороною. У середині 1648 року з Посольського приказу послам Алферію Кузовльову і Степану Телепньову прийшло досьє на самозванця. Посли подали «казку про злодія Тимошку Акундінова» великому візиру. Той відреагував досить швидко: у грудні Тимофій опинився в ув’язненні. Йому загрожує смерть, але в останню ніч перед стратою він погоджується на обрізання і, ставши правовірним мусульманином, поселяється в палаці великого візира. Соратник самозванця підкупив главу варти візира Бустангея, і той організовує втечу. Історики вважають, що втечу було організовано сербським патріархом, який збирався вступити в унію з Папою. Римський Папа Інокентій Х, зацікавившись «боярином Шуйським», 27 квітня 1648 року прийняв Тимофія і надав йому матеріальну допомогу. До серпня вся група самозванця збирається в Римі, а в жовтні вони вирушили у володіння Дьєрдя Ракоші в Семигороді. Ймовірніше за все, козацький гетьман, прийнявши рішення використовувати самозванця в розвідувальній грі з Москвою, дав своїм резидентам у Дьєрдя Ракоші, із яким був у тісних дипломатичних відносинах, таку вказівку: без пригод доставити Тимофія Акундінова на територію Війська Запорозького і до підходящого часу добре сховати. Гетьман знав, що царська розвідка стежить за самозванцем і незабаром до нього прибуде посольство від царя із проханням видати «вора Тимошку». 13 жовтня 1650 року нове царське посольство побачило «князя Шуйського» за обідом у гетьмана. Гетьман прийняв послів через день, але відмовив навідріз видати самозванця, підкресливши, що Військо Запорозьке втікачів не видає. У ході розмови він дав зрозуміти послу, що коли цар прийме Військо під протекторат, то самозванець втече за межі держави і ніякої військової допомоги не одержить. Гетьман дотримав обіцянки: військову допомогу Лжешуйському він не дав, бойові дії проти Астрахані Лжешуйський не почав, донських козаків не збаламутив, на території Війська Запорозького самозванця вже не було, він виїхав до Семиграду, а звідти – до Швеції. Тимофія Акундінова було арештовано на вимогу Москви голштинською поліцією в жовтні 1653 року, закуто в кайдани і відправлено в його останню подорож просторами Європи. 28 грудня допити в Москві закінчилися. Збереглися їхні протоколи: самозванець у всьому зізнавався, але так і не зміг доладно пояснити, що ним рухало. Так закінчилася грандіозна на той час розвідувальна гра Богдана Хмельницького, безпосередніми виконавцями якої були генеральний писар Іван Виговський і полковник Лаврін Капуста. Завдяки цій грі гетьман домігся того, що Олексій Михайлович наважився переступити через отриманий від батька Полянівський «вічний мир» — договір із Річчю Посполитою, у таємних статтях якого передбачалося надання військової допомоги при нападі на одну з договірних сторін, та прийняти до розгляду клопотання Хмельницького. 19 лютого 1651 року в Столовій палаті Кремля московський патріарх Йосип освятив Земський собор Московського царства, а царський дворецький, князь Олексій Львов, представив собору царську грамоту, де вказувалося прохання гетьмана Зиновія Богдана Михайловича Хмельницького про прийняття Війська Запорозького під високу государеву руку. Собор підтримав царя.
Розширюючи обрії мечем та пером У 1650-х роках контроль за розвідкою та контррозвідкою переходить до Генеральної канцелярії, яку очолював Іван Виговський. Останній зміг перетворити цю установу на одночасно мозковий центр та ефективну бюрократичну установу. Джерела вказують на те, що в Генеральній канцелярії працювали 12 шляхтичів, котрі перейшли на бік повстанців, але на ім’я називають лише одного. Це М. Гунашевський. Також відомо про таких співробітників: Силуян Мужиловський, шляхтич Соболь, білорус Ярмолович, П’ясецький, Федір Погорецький, Захар Шийкевич — майбутній генеральний писар Лівобережної Гетьманщини у 60-х і 80-90-х рр. XVII ст. Залучали до виконання дипломатичних місій також іноземців, наприклад, грека Івана Мануйлова та серба Василя Данилова. Залучав Виговський до таких місій і свого батька й братів, навіть слуг та челядників. Генеральна канцелярія була по суті Міністерством закордонних справ і одночасно — внутрішніх. Сюди надходила військово-політична інформація з усіх кінців України і зарубіжних держав, тут приймалися та звідси відправлялися численні посольства, ухвалювалися важливі рішення, котрі поруч з військовими перемогами визначали долю України. Виговський завербував такого цінного агента як татарський товмач великого візира Сефер Кази-аги, котрий під час сепаратних польсько-кримських переговорів під Кам’янцем-Подільським у грудні 1653 р. передав генеральному писарю відомості про їхній зміст. Агентом Виговського в Стамбулі був серб Микола Маркевич, посланий писарем до Туреччини наприкінці 1653 р. Таким же агентом був і грек Теодозій Томкевич — львівський купець та міщанин, котрий, до речі, брав участь й у дипломатичних контактах уряду з урядами Речі Посполитої та Швеції (1658 р.). За словами історика Івана Крип’якевича, козацький гетьман «мав незвичне знання людей, відкривав непомічені таланти, нарівні цінував козака, шляхтича чи селянина, у своїх штабах позбиравши, ввесь квіт тодішнього українського громадянства». У Генеральній канцелярії Війська Запорозького розроблялися карколомні плани не лише військових, а й дипломатичних операцій. Українська зовнішня розвідка і контррозвідка часто балансували на краю прірви, проводячи надміру одчайдушні секретні операції, але тривалий час перемагали у міжнародних герцях таємної війни, що довго допомагало збуреній Україні вистояти навіть у найстрашніші часи поразок і зневіри. І в цій хитромудрій таємній війні сам Хмельницький подавав приклад, як треба діяти. «Всі обставини схилялися до того, — зауважував російський історик С.М.Соловйов, — щоб примусити Хмельницького хитрувати з усіма, давати всім обіцянки, не вирішуючи ні з ким нічого остаточно, вичікувати, звертати всю увагу на поєднання випадковостей і, споглядаючи турботно на всі боки, продиратися крізь перешкоди, котрі доля навертала на його шляху». Козацький полководець в усьому — у військовій справі, політиці, дипломатії — передусім був реалістом і прагматиком, поз¬бавленим зайвих сентиментів (чого, щоправда, не можна сказати про його приватне життя, сповнене людських пристрастей). У державних справах він ніколи не живився ілюзіями, а завжди враховував конкретні факти і обставини і, спираючись на них, вирішував конкретне завдання, яке стояло перед Військом Запорозьким. Було створено широку агентурну мережу яка сповіщала гетьмана про все важливе, що діялося не тільки в Україні, але й у Польщі, Литві, Чехії, Моравії, Сілезії, Австрії, Османській імперії, Кримському ханстві, придунайських державах. Ця мережа української розвідки була настільки розвинутою, що навіть і через 25 років лунали скарги польських вельмож на те, що козаки (вже у часи Петра Дорошенка) знають про всі задуми короля. Вони пропонували «добре пошукати» агентів серед українців, що входили в оточення короля Яна ІІІ Собеського. З оточення воєводи і сенатора Адама Кисіля у Генеральну канцелярію Війська Запорозького постійно йшла цінна інформація. Напередодні битви під Берестечком його навіть не пустили на нараду. У 1653 р. Кисіль помер, а його духовний наставник – чернець Гощанського монастиря Петроній Ласко, від якого у сенатора не було таємниць, перейшов до козаків. Стало зрозумілим, як таємниці королівства просочувалися до повстанців. Відомо також, що у 1651 та 1653 рр. козацькі спецслужби розробляли плани захоплення в полон польського короля Яна Казимира. Польський посол М. Бєгановський попереджав у 1654 р. турецького пашу Сілістрії, що український гетьман вислав своїх агентів на Балкани, щоб підняти повстання проти Туреччини. 30 серпня 1654 р. дипломат Речі Посполитої М. Яскульський пише, що „Хмельницький перед Великоднем відправив у Туреччину ченців з дорученням піднімати сербів, болгар, греків та всіх християн в Оттоманській державі проти турецького султана. Ці ченці вже повернулися”. З 1654 р. українським послом і резидентом в Бахчисараї був Михайло Махаринський. У Стамбулі послом Хмельницького був Лаврін Капуста. Це він зірвав спробу польських дипломатів зіштовхнути Гетьманщину і Туреччину. Був козацьким розвідником і православний купець з Вільно Данило Пулховський. Формально він служив при референдарії (друга офіційна особа польської держави, підзвітна лише королю та канцлерам). У Чигирині від Пулховського отримали чимало цінної інформації. Грек Асматій, постільничий молдавського господаря Василя Лупула, повідомляє про дії та плани останнього Хмельницького. Після смерті Лупула Асматій переселяється в Україну і під імям Остафія Османчука отримує посаду екзатора (головного митника). Після 1654 р. розвідувальна служба Української держави провела блискучу операцію, внаслідок якої козацького розвідника Лук’яна Григоровича (Литвина), який був професійним лікарем, взяли на роботу в Посольський приказ у Москві.
Остання спецоперація гетьманської спецслужби 22 липня 1657 року в Богдана стався крововилив у мозок, а 27 липня великого українського гетьмана не стало: він помер о п’ятій годині ранку. Багато істориків вважають, що його похорон відбувся 23 серпня. Його поховали в Іллінській церкві його родової садиби в Суботові. Три роки тому письменник В. Залісський видав книгу „Останній бій Лавріна Капусти”. У ній він стверджував, що тіло гетьмана було перепоховано старостою гетьманської спецслужби Лавріном Капустою на території Чигирина. Згідно офіційної версії тіло Хмельницького та його сина Тимоша після спалення Ільїнської церкви в с. Суботові польський гетьман Стефан Чарнецький у 1663 р. витяг з могил, спалив, а потім вистрілив цим попелом з гармати. Натомість дослідник стверджує, що Л. Капуста, знаючи про наміри поляків помститися хоча б і мертвому Хмельницькому, на наступний день після похорону таємно перепоховав свого гетьмана в печері у горі біля Чигирина. Після цього Лаврін Капуста став монахом Миколаївського монастиря біля гетьманської столиці (розташовувався на території сучасного села Медведівка).
Замість післямови Польський історик Людвік Кубаль сказав про Хмельницького: „Він не мав, як Кромвель, у своєму розпорядженні вишколеної інтелігенції й засобів старої, сильної держави. Військо, фінанси, державне господарство, адміністрація, зносини з сусідніми державами – все це треба було створити, все це лежало на його голові. Він мусив добирати і вчити людей, доглядати щонайменших подробиць. І коли його військо не вмирало з голоду, коли він мав зброю, гармати, амуніцію, добрих шпигунів і зручних агентів, то це його особиста заслуга... Була то людина з будь-якого погляду надзвичайна, він переростав талановитих людей настільки, що переступав межі збагненного...”.
Джерела
1. Анцишкін І. І вогнем, і мечем: наші чаклуни кращі // Украна молода. – 2000. – 18 липня. 2. Воєнна розвідка: сучасність історичних традицій // http://gur.mil.gov.ua/ 3. Джеджула Ю. Таємна війна Бодана Хмельницького. Історико-документальна оповідь. – К.:Молодь, 1995. – 224 с. 4. Іван Виговський - від особистого писаря до гетьмана // Полководці Війська Запорізького: Історичні портрети / Редкол: В.Смолій (відп.ред) та ін. – Київ.: Вид.дім „KM Academia”, 1998 – Кн..1 – 400 с. 5. Ільєнко І. Царські вивідчики в Україні в другій половині XVІІ століття // Військо України. – 1996. - № 7-8. 6. Каляндрук Т. Бойове мистецтво пластунів: корені та походження // Воєнна історія. – 2004. - № 1. 7. Кравцевич-Рожнецький В. Царське полювання на „десятого” // Дзеркало тижня. – 2002. - № 2 (377). – 19-25 січня. 8. Лань О. У Суботові була штаб-квартира контррозвідки Богдана Хмельницького // Високий замок. – 2004. – 2 вересня. 9. Махун С. Богдан Хмельницький — «не менш честолюбний, хоробрий та спритний, ніж Кромвель в Англії» // Дзеркало тижня. – 2005. - № 32 (560). – 20-26 серпня. 10. Мицик Ю. Розвідники Богдана Хмельницького // Народна Армія. – 1995. – 19 грудня. 11. Пахоменков Ю. От Кодака к Екатеринославу (1635 - 1775 гг.) // http://gorod.dp.ua/history/article_ru.php?article=7 12. Плецький С.Ф. Полонені Війська Запорозького (за документами 1773 року) // http://www.cossackdom.com/articles/p/pletskiy_plen.htm 13. Показания пленных казаков в польском лагере о численности, снабжении и расположении украинских войск и о сношениях Богдана Хмельницкого с Россией, Семиградьем и др. странами // Библиотека им. Оссолинских, шифр 5656/II, рулон 2, лл. 143—143 об. (http://vostlit.narod.ru/Texts/Dokumenty/Ukraine/XVII/1640-1660/Vojna1/161-180/170.htm) 14. Сергійчук В. Армія Богдана Хмельницького // Народна армія. – 1996. – 13, 17, 18 вересня. 15. Степанков В. Роля Богдана Хмельницького у становленні спецслужб Української держави (1648-1657 рр.) // Шлях перемоги. – 1998. – 13, 20, 27 січня. 16. Степанков В. Формування української державницької ідеї 1648-1649 // http://www.ukrterra.com.ua/review/8/stepankov.htm 17. Тело Хмельницкого перезахоронил в Чигирине староста гетманской разведки // http://www.podrobnosti.com.ua/history/2004/01/14/96761.html 18. Тищенко С.В, Розвідувальна діяльність періодів Нової Запорізької Січі та Української революції: історичний аспект / Автореф. дис. канд. іст. Наук; Нац. акад. оборони України. — К., 2004. — 18 с. // www.disser.com.ua 19. Чухліб Т. Батько „психологічниї війн” // День. – 2004. – 10 січня. 20. Шевченко C. Козаки-розвідники // www.szru.gov.ua
Кстати, Илья Муромец вообще под Киевом родился, километрах в 70.
Да, он черниговец родом, впрочем,и застава его была на нынешнем Муромовом Острове на Днепре, в Киеве, тогда по Днепру проходила граница Киевского и Черниговского княжеств (и вплоть до Хрущева так же проходила граница Киевской и Черниговскйо областей, только застава уже была не нужна).
События фильма "Тарас Бульба" искажают историю - мнение
МОСКВА, 8 апр - РИА Новости.
цитата:
Действие героической драмы Бортко по одноименному произведению Николая Гоголя разворачивается в тяжелый период истории казачества, когда запорожцы поднялись на борьбу с Речью Посполитой. В картине много батальных сцен, а также кровавых натуралистичных сцен казни казаков поляками.
"С исторической точки зрения - это чистый ужас, очень мало совпадений с правдой, - сказал Скульский в среду на пресс-конференции в РИА Новости. - Но картина - есть картина".
"У нас (в Польше - ред.) никогда не казнили людей так, как это показано в фильме, никогда не увлекались тем, чтобы казнить. У нас ни одной ведьмы не сожгли на костре, хотя вся Европа этим занималась", - сказал Скульский.
В свою очередь, режиссер картины Владимир Бортко сказал РИА Новости, что ... "Я полностью присоединяюсь к господину Скульскому, поскольку я экранизировал поэму, повесть Гоголя, а совсем не исторический трактат, - сказал Бортко. - Если бы я экранизировал исторический трактат, то, конечно, я бы следил за тем, чтобы палач вел себя точно так, как он вел в действительности".
Отправлено: 08.04.09 18:12. Заголовок: «это лучший фильм де..
«это лучший фильм десятилетия, который должны увидеть все граждане России... ..Эта картина достойна выдвижения на государственную премию, а коллектив актеров - звания народных и заслуженных артистов» В.В.Жириновский.
Отправлено: 09.04.09 09:07. Заголовок: О художественных дос..
О художественных достоинствах фильма пока ничего сказать не могу. Надо ещё посмотреть насколько "Тарас Бульба" Бортко (2009) дотягивает до уровня "Богдана Хмельницкого" Савченко (1941), но реакция на фильм изтехлишментов - понравилась.
Так или иначе, но сила оказалась на этот раз на стороне поляков, и Жолкевский, покинув поле битвы, вернулся в Киев, а оттуда в город Львов и тут вручил коронному гетману Яну Замойскому, все свои военные трофеи и нескольких человек пленных козаков с Наливайком во главе. Пленников из города Львова отправили, под начальством шляхтича Поребского, в Варшаву. В Варшаве поляки шесть человек козаков казнили немедленно, а Наливайка держали до тех пор, пока собрался всеобщий сейм. Во время сейма ему отрубили голову, а тело четвертовали и каждую отсеченную часть развесили по разным местам. Впоследствии между украинцами сложилось предание, попавшее и на страницы малороссийских летописей, будто бы Наливайко был сожжен живым в медной кобыле или в медном воле в Варшаве по приказу самого короля [69].
В наших летописях написано, что сотник был зажарен в медном быке. А что написано о том каким образом Налывайко казнили в польских?..
Попробую скачать фильму и написать о чувствах после просмотра. P.S.: Прошу простить офф-топ, на кинофоруме рассказывают: "... в Евросети на стенде стоит книга Гоголя "Тарас Бульба", стоит 145 руб. Заходят двое представителей современной молодежи - и между ними диалог дословно: - Слышь, прикинь, да тут у них уже фильмец тот на ДВДюшке вышел - Нефига себе Продавщица говорит: - Молодые люди это, вообще-то, не фильм, а книга. Один из них искренне восклицает: Че уже успели книжку выпустить, скоро, наверное, будут и футболками торговать.."
Отправлено: 09.04.09 13:04. Заголовок: Ольга. пишет: Один ..
Ольга. пишет:
цитата:
Один из них искренне восклицает: Че уже успели книжку выпустить, скоро, наверное, будут и футболками торговать.."
Молодые люди вполне правы. Думаю до выхода фильма, в той евросети книжки Гоголя и близко не валялось. Нынешние издатели скорее всего подсуетились к выходу фильма. Так что футболки тоже будут скоро.
А вообще фильм стоит посмотреть, неплохой. Правда я тоже смотрел инет-копию-экранку, но все равно понравилось. Богдан Ступка (звучит еще круче тараса Бульбы ) неплох. Посмешил Боярский в роли казака. Страстные речи героев. На Украине могут и запретить - слишком к нынешнему моменту текст подходит
Отправлено: 09.04.09 13:37. Заголовок: Vlad1 пишет: На Укр..
Vlad1 пишет:
цитата:
На Украине могут и запретить - слишком к нынешнему моменту текст подходит
Запретить, может, и не запретят. Но.. Сценаристов на просмотре в Киеве обвинили в "разжигании" за, якобы вольную интерпретацию текста финальной части, а именно:
цитата:
Уже и теперь чуют дальние и близкие народы: подымается из Русской земли свой царь, и не будет в мире силы, которая бы не покорилась ему!
Бортко долго доказывал свидомым журналистам, что это аутентичный текст. В "украинской редакции" "Тараса Бульбы" этой фразы нет.
Отправлено: 13.04.09 19:57. Заголовок: К сожалению, мнение ..
К сожалению, мнение ВВЖ разделить не могу. Фильм как-то не тронул сердце, хотя актеры очень хорошие: один Богдан Ступка чего стоит. Единственно, удивила режиссерская интерпретация сюжетной линии панночка - Андрий.
Отправлено: 17.04.09 08:27. Заголовок: Посмотрел... Фильм &..
Посмотрел... Фильм "Тарас Бульба" Бортко (2009) не хуже чем "Ogniem i Mieczem" Hoffmanа (!999). Наверное такая была задумка и в этом плане фильм удался. Отдельные эпизоды получились просто отлично, но по современным меркам я человек наивный (верующий, ортодоксальный православный) поэтому не увидел там особенной православной ВЕРЫ.
ИМХО. Формально лоб перекрестить, молебен отстоять и умирая высокопарным штилем объявлять окружающим "за что.." - это знаетете ли не зовсім те, що треба (не совсем то, что надо).
Лучше обратиться к первоисточнику и посмотреть, чего такого эдакого пропустили Бортко (режисер) и Володарский (сценарист).
Отыскался след Тарасов. Сто двадцать тысяч козацкого войска показалось на границах Украйны. Это уже не была какая-нибудь малая часть или отряд, выступивший на добычу или на угон за татарами. Нет, поднялась вся нация, ибо переполнилось терпение народа, - поднялась отмстить за посмеянье прав своих, за позорное унижение своих нравов, за оскорбление веры предков и святого обычая, за посрамление церквей, за бесчинства чужеземных панов, за угнетенье, за унию, за позорное владычество жидовства на христианской земле - за все, что копило и сугубило с давних времен суровую ненависть козаков. Молодой, но сильный духом гетьман Остраница предводил всею несметною козацкою силою. Возле был виден престарелый, опытный товарищ его и советник, Гуня.
цитата:
В летописных страницах изображено подробно, как бежали польские гарнизоны из освобождаемых городов; как были перевешаны бессовестные арендаторы-жиды; как слаб был коронный гетьман Николай Потоцкий с многочисленною своею армиею против этой непреодолимой силы; как, разбитый, преследуемый, перетопил он в небольшой речке лучшую часть своего войска; как облегли его в небольшом местечке Полонном грозные козацкие полки и как, приведенный в крайность, польский гетьман клятвенно обещал полное удовлетворение во всем со стороны короля и государственных чинов и возвращение всех прежних прав и преимуществ. Но не такие были козаки, чтобы поддаться на то: знали они уже, что такое польская клятва. И Потоцкий не красовался бы больше на шеститысячном своем аргамаке, привлекая взоры знатных панн и зависть дворянства, не шумел бы на сеймах, задавая роскошные пиры сенаторам, если бы не спасло его находившееся в местечке русское духовенство. Когда вышли навстречу все попы в светлых золотых ризах, неся иконы и кресты, и впереди сам архиерей с крестом в руке и в пастырской митре, преклонили козаки все свои головы и сняли шапки. Никого не уважили бы они на ту пору, ниже' самого короля, но против своей церкви христианской не посмели и уважили свое духовенство. Согласился гетьман вместе с полковниками отпустить Потоцкого, взявши с него клятвенную присягу оставить на свободе все христианские церкви, забыть старую вражду и не наносить никакой обиды козацкому воинству. Один только полковник не согласился на такой мир. Тот один был Тарас. Вырвал он клок волос из головы своей и вскрикнул: - Эй, гетьман и полковники! не сделайте такого бабьего дела! не верьте ляхам: продадут псяюхи!.. Помяните же прощальное мое слово (при сем слове голос его вырос, подымался выше, принял неведомую силу, - и смутились все от пророческих слов): перед смертным часом своим вы вспомните меня! Думаете, купили спокойствие и мир; думаете, пановать станете? Будете пановать другим панованьем: сдерут с твоей головы, гетьман, кожу, набьют ее гречаною половою, и долго будут видеть ее по всем ярмаркам! Не удержите и вы, паны, голов своих! Пропадете в сырых погребах, замурованные в каменные стены, если вас, как баранов, не сварят всех живыми в котлах!.. Смутны стояли гетьман и полковники, задумалися все и молчали долго, как будто теснимые каким-то тяжелым предвестием. Недаром провещал Тарас: так все и сбылось, как он провещал. Немного времени спустя, после вероломного поступка под Каневом, вздернута была голова гетьмана на кол вместе со многими из первейших сановников.
Отправлено: 17.04.09 13:41. Заголовок: А теперь немного о н..
А теперь немного о нравах того времени царивших в одном из крупнейших государств Центральной и Западной Европы - Rzeczpospolitоi. Скрытый текст
http://christian-spirit.ru/v89/89.(8).htm
СТРАНИЦЫ ИСТОРИИ КАЗАКИ В БОРЬБЕ С ЛАТИНСКОЙ УНИЕЙ
цитата:
В 1632 г. казаки избрали гетманом Семена Перевязку. Но поляки подкупили Перевязку, и он вновь допустил польские войска в Малороссию. Казаки, заметив измену, предали гетмана войсковому суду. Но он бежал в Польшу при помощи иудея Лейбовича. В 1633 г. на место предателя Перевязки был избран хорунжий Павлюга. Он тут же начал умножать казачье войско, чтобы освободить Малую Русь от чужеземного ига и восстановить права русского чиновничества и казачества. В это время коронный гетман Концепольский с многочисленным войском напал на казаков под селом Кумейки и занял русский стан. Павлюга же с казаками отступил до местечка Боровицы, где засел в укрепленном замке, готовясь к обороне. Тогда поляки предложили казакам мир с восстановлением всех войсковых и национальных прав при условии, что гетманом станет Перевязка, а Павлюге они гарантировали безопасность. Условия мира ляхи подтвердили клятвами. Но лишь только казаки вышли из замка, католики вероломно напали на них и стали безпощадно рубить и убивать. Павлюга и его приближенные Гремич, Победим, Летяга, Шкурай и Путила попали в плен. В оковах их отправили в Варшаву. Польское правительство приговорило казаков к изуверской казни. Гетману Павлюге живому содрали кожу с головы и набили ее соломой, а его старшинам отрубили головы. Потом взяли их головы с чучелом гетманской головы и для устрашения отослали в малороссийские города. По повелению польского правительства головы эти были выставлены на сваях в Нежине, Батурине, Умани и Черкасах. А голову гетмана выставили в Чигирине. На место замученного Павлюги в 1638 г. гетманом был избран нежинский полковник Стефан Остряница, а советником его стал опытный воин из старого товарищества Леон Гуня. Коронный гетман продолжал нападать на казаков и на малороссийские города, нападения сопровождались грабежами, убийствами и насилием. Повсюду были разосланы польские шпионы. Большого искусства и труда стоило Острянице и Гуне собрать свои рассеянные и постоянно преследуемые войска. Наконец казаки собрались у Переяславля и начали освобождать приднепровские города, стараясь восстановить безопасное сообщение жителей Верхней Украины, где жила основная часть русского населения, и Нижней, где были сосредоточены главные воинские силы поляков, которые никак не ожидали удара от казаков после ужаса, наведенного в Малороссии казнью Павлюги и его товарищей. Потому Остряница без труда разгромил польские гарнизоны. Завладев вражеской артиллерией и амуницией, казаки хорошо вооружились и пошли на гетмана Лянцкоронского, который засел и укрепился с главным войском в стане при реке Старице. Остряница, выйдя к Старице, атаковал поляков и столкнул их в реку, где многие из них утонули. А коронный гетман, бросив свое войско, переправился на конях и сбежал. Казаки после этой славной победы воздели руки к небесам и прославили Бога. После битвы убитых поляков насчитали одиннадцать тысяч триста семнадцать человек. Остряница погнался за коронным гетманом и настиг его в местечке Полоном в замке. Гетман Лянцкоронский выслал на встречу казакам делегацию с просьбой заключить мирный договор. После долгого совещания Остряница согласился на мир. Посланные от обоих гетманов подданные подписали «трактат о вечном мире», подтвердив его клятвой на Кресте и Евангелии. Гетман Остряница отпустил войска, а сам со свитой поехал в Каневский монастырь помолиться Господу и поблагодарить Его за дарованную победу. Польская шляхта узнала через своих шпионов-иудеев, что Остряница без войска находится в Каневе, и, тайно собрав силы, окружила монастырь. Гетман вместе со старшинами, всего тридцать семь человек, был взят в плен. Их всех связали и на телегах отправили в Варшаву. А монастырь, разграбив, сожгли дотла. Поляки так легко шли на клятвопреступление потому, что иезуиты, патеры и ксендзы учили их, что нарушать клятвы, данные православным, не только можно, но и похвально. Жены пленных казаков, взяв с собой малолетних детей, отправились в Варшаву, надеясь умилостивить польское правительство, но вместо того лишь умножили собою число страдальцев. Казнь началась с процессии римского «духовенства», которое уговаривало казаков, ведомых на казнь, принять латинское зловерие. Но те им отвечали, что они верят и служат Христу, а не римскому папе, возомнившему себя наместником Бога, и твердо стояли за Православие. По указу римского «духовенства» гетман Остряница, обозный Сурмило и полковники Недрыгайло, Боюн, Рындич были колесованы. Полковники Гайдаревский, Бутрим, Запалий и обозные Кизим и Сучевский пробиты железными спицами насквозь и живыми подняты на сваи. Полковые есаулы Постылич, Гарун, Сутига, Подобай, Харкевич, Чудак и Чурай и сотники Чупрына, Околович, Сокальский, Мирович и Ворожбит прибиты гвоздями к доскам, облитым смолой и сожжены медленным огнем. Хорунжие Могилянский, Загреба, Скребыло, Ахтырка, Потурай, Бурлий и Загныбеда растерзаны железными когтями в виде медвежьей лапы. Старшины Ментяй, Дунаевский, Скубрий, Глянский, Завезун, Косырь, Гуртовый, Тумар и Тугай четвертованы. Казачьим женам обрезали части тела, а затем изрубили всех до одной. Детей же на глазах у отцов сожгли на железных решетках, под которыми находились горящие угли. Отрубленные головы, руки и ноги развезены были по всей Малороссии и развешены по городам на столбах. Развозившие их польские войска творили над русскими всевозможные безчинства, насилия и грабежи, превосходящие всякое человеческое разумение. Они несколько раз повторили в Малороссии публичные массовые казни, которыми замучили Остряницу и его сподвижников. Несколько раз варили в котлах и сжигали на углях детей, на глазах у родителей, которых предавали потом еще более лютым казням. Наконец, ограбив все православные церкви, отдали их в аренду иудеям. А церковную утварь: потиры, дискосы, ризы, стихари и прочее распродали тем же иудеям, которые из серебра церковного сделали себе посуду и убранство, а ризы и стихари перешили на нижнее белье еврейкам. Таким образом Малороссия доведена была поляками до ужасающего разорения и хаоса.
Отправлено: 17.04.09 14:24. Заголовок: По моему, Николай Ва..
По моему, Николай Васильевич довольно точно уловил начало краха Жэчипосполитой как государственного образования и начало образования государства Русского. Не последнюю роль тут сыграло именно то обстоятельство, что православные окончательно убедились, что ляхи клятвопреступники и христопродавцы несущие окружающим их народам "бремя белого человекоподобного", и с ними нам с тех пор не по пути. Менталитетом не сошлись.
ОПИС УКРАЇНИ, КІЛЬКОХ ПРОВІНЦІЙ КОРОЛІВСТВА ПОЛЬСЬКОГО, ЩО ТЯГНУТЬСЯ ВІД КОРДОНІВ МОСКОВІЇ ДО ГРАНИЦЬ ТРАНСІЛЬВАНІЇ, РАЗОМ З ЇХНІМИ ЗВИЧАЯМИ, СПОСОБОМ ЖИТТЯ І ВЕДЕННЯ ВОЄН,
СІРА ДЕ БОПЛАНА. В РУАНІ, У ЖАКА КАЙУЕ, ПРИ КОРОЛІВСЬКОМУ ДВОРІ.
цитата:
Про Крим, або край Татарії
Крим [Crime] — це великий півострів на Чорному морі, розташований на південь від Московії. Острів густо заселений татарами [Tartars], які вийшли з Великої Татарії [la Grande Tartarie] Вони тут мають короля, якого називають ханом і який підлягає Великому Туркові. Це ті татари, які так часто вдираються у Польщу і Московію у кількості до 80 тис., палять і нищать усе, на що натрапляють, а потім виводять з собою до свого краю 50 і навіть 60 тис. руських [Roux] невільників і продають їх для служби на галерах. Цей бо народ живе тільки з грабунку.
Почитаешь из глубины веков вот такое, эдакое и разэдакое, а потом как-то начинаешь немного по-другому видеть и слышать Гоголевского "Тарасова Бульбу"
цитата:
И вспыхнули радостные очи у старого атамана. - Прощайте, товарищи! - кричал он им сверху. -Вспоминайте меня и будущей же весной прибывайте сюда вновь да хорошенько погуляйте! Что, взяли, чертовы ляхи? Думаете, есть что-нибудь на свете, чего бы побоялся козак? Постойте же, придет время, будет время, узнаете вы, что такое православная русская вера! Уже и теперь чуют дальние и близкие народы: подымается из Русской земли свой царь, и не будет в мире силы, которая бы не покорилась ему!..
Отправлено: 18.04.09 02:36. Заголовок: Но еще приятней посл..
Но еще приятней после чтения подобных материалов видеть как ПрЭзидент Ющенко и украинские националисты (!) чуть ли не взасос целуются с татарами. И ведь не просто с крымскими татарами - а с крымско-татарскими радикалами.
Вторая чеченская война официально завершена 16.04.09 15:55
цитата:
Ельцинская эпоха Кроме того, против армии была развязана информационная война - ряд СМИ и политиков проводил целенаправленную кампанию по поддержке сепаратистов. Замалчивались причины и предыстория войны, в частности, геноцид русскоязычного населения Чечни в начале 90-х годов. Многие были убиты, другие изгнаны их своих домов и были вынуждены покинуть Чечню. Между тем, правозащитники и пресса обращали пристальное внимание на любые реальные и выдуманные прегрешения федеральных сил, но замалчивали тему бедствий русских жителей Чечни.
Информационная война против России велась и за рубежом. Во многих странах Запада, а также в государствах восточной Европы и некоторых экс-советских республиках возникли организации, имевшие целью поддержку чеченских сепаратистов. Помощь бандформированиям оказывали и спецслужбы стран Запада. Ряд стран предоставлял убежище, медицинскую и финансовую помощь боевикам, помогал им оружием и документами.
В то же время, очевидно, что одной из причин неудач стали грубые ошибки, которые допускало как высшее руководство, так и оперативное командование, а также вал армейской коррупции, как следствие целенаправленного и общего разложения армии, когда оперативная информация могла быть попросту продана. Кроме того, ряд успешных операций боевиков против российских колонн был бы невозможен при условии соблюдения российскими войсками элементарных уставных требований по организации боевого охранения, разведки, координации действий и др.
Хасавюртовские соглашения не стали залогом мирной жизни для Чечни. Чеченские криминальные структуры безнаказанно делали бизнес на массовых похищениях людей, захвате заложников (в том числе официальных российских представителей, работающих в Чечне), хищениях нефти из нефтепроводов и нефтяных скважин, производстве и контрабанде наркотиков, выпуске и распространении фальшивых денежных купюр, терактах и нападениях на соседние российские регионы. Разворовывались властями Ичкерии даже те деньги, что Москва продолжала посылать чеченским пенсионерам. Вокруг Чечни возникла зона нестабильности, которая постепенно расползалась по территории России.
США планируют построить на территории Крыма военные казармы для проживания своих солдат. Об этом пишет "Крымская правда".
По ее данным, казармы будут сооружены в районе озера Донузлав на западе полуострова, где летом этого года планируется провести украинско-американские учения военно-морских сил "Сибриз-2009". Казармы будут рассчитаны примерно на 750 человек. Руководитель крымских коммунистов Леонид Грач заявил, что "это открытая попытка оккупировать территорию Украины и Крыма и создать условия для военных действий в отношении России". Леонид Грач пригрозил "народным возмущением" и пообещал помешать этим планам.
Отправлено: 20.04.09 09:11. Заголовок: Это да. Еще коня при..
Это да. Еще коня приручили, колесо изобрели, научили египтян строить пирамиды, основали Болонью и Аввалон, да и сам Иисус Христос - родом из Карпат. Вы думаете, это юмор? Нет, такое на полном серьёзе у нас публикуют.
Отправлено: 20.04.09 10:20. Заголовок: "...Нигде не вид..
"...Нигде не видно было забора ... Небольшой вал и засека, не хранимые решительно никем, показывали страшную беспечность. ....Сечь не любила затруднять себя военными упражнениями и терять время; ..." Несколько раз на протяжении повести автором подчеркивается потрясающая беспечность запорожцев в военных делах. И кстати, курс молодого бойца состоял только из учебных стрельб, битвы "на кулачках", охоты, плавания. Войны были жестокие, враги умелые и беспощадные - как при таких вольностях запорожцы умудрялись выживать да еще при этом и побеждать. И пользоваться славой хороших бойцов, которых можно и в наемники пригласить. Или классик художественно преувеличивает? Хотя при этом оговаривается: "....было много тех офицеров, которые потом отличались в королевских войсках; ...множество образовавшихся опытных партизанов..."
Приехали ёлы-палы. Геолог тогда даже ещё не было США!
Не обращате внимания на рекурентные реминисценции, не все ж время о серьёзном в этой теме разговори вести. Почему бы нам здесь о современных последователях османского паши, ляшского круля и райховского канцлера не поболтать?
Отправлено: 20.04.09 18:31. Заголовок: Ольга. пишет: Или к..
Ольга. пишет:
цитата:
Или классик художественно преувеличивает?
Не очень. Ведь давно известно, что реальный страх и ужас нагоняемый на врага сложившейся репутацией непостижимым образом увеличивает "толщину" крепостных стен, равно как и наоборот.
Это да. Еще коня приручили, колесо изобрели, научили египтян строить пирамиды, основали Болонью и Аввалон, да и сам Иисус Христос - родом из Карпат. Вы думаете, это юмор? Нет, такое на полном серьёзе у нас публикуют.
Ну естественно, а виноваты во всем кляты москали, без них было полное щастье. Русская баба и коня тормозит на скаку, и колесо не доедет, случись до Москвы и т.д. и т.п.
Отправлено: 02.05.09 18:14. Заголовок: Идет, в кинотеатрах ..
Идет, в кинотеатрах нормально идет, но я скачал и "на шару" на компе посмотрел, причем хорошее качество и звук. Полька симпатичная. Бардзо файна кобета. То, что сюжет отклонился от Гоголя - в вопросе о польке и ее ребенке - ну, так Гоголь ничего не писал о дальнейшей ее судьбе, даже имени ее не называл. Это право режиссера. Еврей Янкель очень характерный.
Кстати, американский фильм 60-х тоже не был плох, зрелищный вполне. Несмотря на кучу ошибок, вплоть до плясок наших казаков под русскую музыку (как там еще до "Катюши" не дошло), или того, что польку там звали Наташей, а у полек такого имени Natasza нет.
кучу ошибок, вплоть до плясок наших казаков под русскую музыку
А Вы фильм то современный смотрели? И не напрягло, что они себя русскими называют? Русская музыка... насмешил. В каком веке действие происходит? А в нынешнем фильме вообще все под музыку Корнелюка.
Отправлено: 03.05.09 03:34. Заголовок: Совсем не напрягло. ..
Совсем не напрягло. Неужели в шестнадцатом-семнадцатом веках казаки называли бы себя украинцами? Не было еще такого слова. Именно рус(ь)скими, русинами они себя и называли и именно ими они и были. Разница между Русью и Московией, пардон, тогда для всех восточно-европейцев понятна была.
Музыка Корнелюка - современная музыка. А в штатовском фильме казаки танцевали под русскую НАРОДНУЮ музыку, типа Калинки-Малинки, под которую Ельцин в 1994 году выводил наши войска из Германии.
А в штатовском фильме казаки танцевали под русскую НАРОДНУЮ музыку, типа Калинки-Малинки
И в чем проблема? Там что у вас на Украине шиза национализма конкретно побила? Вопрос еще раз почему запорожские казаки не могут танцевать под музыку, которая сейчас считается русской народной? Могу даже варианты ответов предложить (можете свой добавить): - Они не могут знать русской музыки. - Они ее не переваривают в принципе. - Русская музыка запрещена на культурно-массовых мероприятиях.
Вроде бы братья наши украинцы называли себя русинами еще в начале восемнадцатого века и даже позже.
До середины девятнадцатого как минимум. Я не говорю о закрапатских русинах, которые и СЕЙЧАС так себя называют. И считают себя потомками ругов Одоакра, между прочим. Того самого, который Древний Рим прикончил.
Именно, ибо "Калинка-Малинка" сочинена в середине 19-го века. В России
Тогда вообще какие претензии? Корнелюка они тоже не могли знать. то есть это примерно одно и тоже, по отношению к ним. Но в новом фильма спокойно танцуют под его музыку на еврейские мотивы. Но изначально претензия была не о возрасте музыки. Кот Балбес пишет:
цитата:
До середины девятнадцатого как минимум. Я не говорю о закрапатских русинах, которые и СЕЙЧАС так себя называют. И считают себя потомками ругов Одоакра, между прочим. Того самого, который Древний Рим прикончил.
Сейчас можете себя считать кем угодно, хоть украми, хоть атлантами, хоть потомками или предками Одина или Другога. Запорожцы тут причем?
Отправлено: 04.05.09 14:50. Заголовок: Человек с ружьем пиш..
Человек с ружьем пишет:
цитата:
И это понятно, но тем не менее.
воспринято, как пропаганда национализма, вернее даже просто русофобии в мягкой, вкрадчивой форме. В качестве аргументации несется невесть что. Собственно довольно известный факт, что в то время запорожцев называли - "черкасы". Это есть и в летописях да и названия городов ими основаных остались (Черкассы, Черкасск (ныне Старочеркасск)), причем тут нынешние закартпатские русины? Разделения в то время никакого не было на русских и украинцев, даже несмотря на постоянные разделы государства. Контактировали запорожцы со всеми соседями, там было переплетение всех культур. В основе прежде всего был русский язык и православие. Зачем сюда приплетать нынешние националистические амбиции - непонятно.
Зачем сюда приплетать нынешние националистические амбиции - непонятно.
А я и не приплетал. Тем более, что лично я наполовину армянин, т.ч. к биологическому украинскому национализму (с имзмерениями черепов) не могу положительно относиться в принципе. (да его, такого национализма, сейчас и нет у нас.) Не в том дело, я имел в виду, что амеры в 60-х не шибко разбирались в русской/украинской/восточно-славянской истории и культуре, потому казаки у них в семнадцатом веке пляшут под музыку века девятнадцатого. Но сам американский фильм "Тарас Бульба" совсем не плох.
воспринято, как пропаганда национализма, вернее даже просто русофобии в мягкой, вкрадчивой форме.
Под "тем не менее" я имел ввиду "тем не менее лучше воздерживаться от разжигания". Тем более, что наличие националистических амбиций у оппонента Вам могло показаться. Что, на мой взгляд, и имело место в действительности. И проехали, да.
А я и не приплетал. Тем более, что лично я наполовину армянин
Юля Тимошенко тоже наполовину армянка, а круче националистки на Украине и не найдешь. Так что не показатель. Но Вы уж поаккуратнее с "нашими казаками" и "русской народной музыкой".
диалог из современного фильма: Е. (еврей) - а я ведь в городе был! Т. (Тарас Бульба) - ну и что наших видел? Е. - видел, видел и Самуила и Рафу и Якова... Т. - тьфу ты, да пропади они пропадом, я о запорожцах! Е. - ааа, а запорожцах...
Отправлено: 04.05.09 20:05. Заголовок: Так у Гоголя этот же..
Так у Гоголя этот же диалог еще более неполиткорректен.
Тимошенко к войнам до ХХ века никак не относится, но она все же не националистка, а если и пользуется националистической риторикой, то только в популистских целях, она вообще идеологически ближе к популистсткому лефтизму. Националисты ее не любят.
Отправлено: 05.05.09 11:27. Заголовок: Vlad1 пишет: Это ес..
Vlad1 пишет:
цитата:
Это есть и в летописях да и названия городов ими основаных остались (Черкассы, Черкасск (ныне Старочеркасск)), причем тут нынешние закартпатские русины?
При том, что этнос изначально один и самосознание, самоопределение народа было одним. Мне вообще слово русин и сейчас нравится больше слова "украинец", потому что русин - это этнос, а украинец - место жительства, вроде как киевлянин, одессит, петербуржец и т.д. И не говорил казак запорожский о себе, что он украинец, про Украину говорил, как про землю, а народ свой называл русским. И правильно называл. Река Рось, между прочим, у нас под Киевом течет. И Русь изначальная - отсюда родом.
А про атлантов - это к вашему российскому товарищу Асову, он же Барашков. Это по его профилю. Или к Владимиру Истархову, считающему, что Россия означает "осеянная богом Ра" - египетским богом Ра!
Отправлено: 06.05.09 09:00. Заголовок: Если вернуться обрат..
Если вернуться обратно к фильму, то непонятен полет режиссерского творческого гения: зачем Тарасову жену-то убили с дворней и хутор опять же сожгли - у любимого классика в повести этого нет( хотя в те времена мера "огнем и мечом всех под корень" была крайне популярна с обеих воюющих сторон). Пепел Клааса, конечно, стучит в сердце, обеляет и обьясняет варварскую жестокость Тараса и казаков, но в таком случае получается Андрию вообще нет никакого прощения. Типа "враги сожгли родную хату, убили всю его семью...", а он полячку полюбил, шляхтенку...
Отправлено: 06.05.09 09:13. Заголовок: Да, вроде как раз дл..
Да, вроде как раз для этого. У американцев, кстати, в фильме этого не было. Больше того, там в конце как-бы даже всплывает идея примирения. Ведь поляки в этой истории не столько настоящие этнические поляки, сколько русская шляхта, принявшая униатство. Так что войны те были не столько между народами, сколько между религиями. Вроде как французы-гугеноты режутся с французами-католиками, а немцы-католики в Тридцатилетнюю войну с немцами-протестантами. И это обидно - в то время как близкие расово и этнически люди убивали друг друга, татары убивали и угоняли в Кафу и тех, и других...
Отправлено: 06.05.09 09:53. Заголовок: Вроде бы у Бортко то..
Вроде бы у Бортко тоже наблюдается миротворческий намек в конце фильма, когда отец панночки вначале хотел зарубить новорожденное казацкое отродье, а потом опомнился и взял внука на руки. Образ Андрия, к сожалению, сильно исказили, огрубили, сделали более примитивным: в повести показано, что в чувствах своих по отношению к женщине он стоит много выше тогдашней среды, и не только казацкой; в этом, он - человек будущего. Помните, как сказал герой Сергея Никоненко: "Настоящий мужчин любит только двух женщин: свою мать и мать своих детей." Андрий очень любил свою мать, так же сильно, как панночку.
Образ Андрия, к сожалению, сильно исказили, ... в повести показано, что в чувствах своих по отношению к женщине он стоит много выше тогдашней среды, и не только казацкой; в этом, он - человек будущего?..
Позвольте с Вами не согласиться, по-моему образ почти попал в точку. Небольшой эскизный портрет "человека будущего". Чрезмерная тяга к противоположному полу в период полового созревания. Ради этой тяги готов на всё умереть, предать, продать, убить... Похоть это, а не какая-то там любов. Скрытый текст
http://www.nbuv.gov.ua/books/18/gnv-tb35.html
цитата:
- Нет. Я не пойду от тебя. Я умру возле тебя. Пусть же у ног твоих, пожираемый голодом, я умру, как и ты, моя панна! и за смерть, за сладкую смерть у твоих ног, ничего не хочу!
- А твои товарищи, а твой отец? ты должен идти к ним, - говорила она тихо. Уста ее еще долго шевелились без слов, и глаза ее, полные слез, не сводились с него.
- Что ты говоришь! - произнес Андрий со всею силою и крепостью воли. - Что бы тогда за любовь моя была, когда бы я бросил для тебя только то, что легко бросить! Нет, моя панна, нет, моя прекрасная! Я не так люблю: отца, брата, мать, отчизну, все, что ни есть на земле, - все отдаю за тебя, все прощай! я теперь ваш! я твой! чего еще хочешь?...
А захотела она вот чего
цитата:
Он завидел в стороне отряд, стоявший, по-видимому, в засаде. Он узнал среди его сына своего Андрия. Он отдал кое-какие наставления Остапу, как продолжать дело, а сам, с небольшим числом, бросился, как бешеный, на этот отряд. Андрий узнал его издали, и видно было издали, как он весь затрепетал. Он, как подлый трус, спрятался за ряды своих солдат и командовал оттуда своим войском. Силы Тараса были немногочисленны: с ним было только восемнадцать человек, но он ринулся с таким свирепством, с таким сверхъестественным стремлением, что ряды уступали со страхом перед этим разгневанным вепрем... Бледный, он видел, как гибли и рассеивались его поляки, он видел, как последние, окружавшие его, уже готовы были бежать, он видел, как уже некоторые, поворотивши коней своих, бросали ружья. "Спасите! - кричал он, отчаянно простирая руки, - куда бежите вы? глядите: он один!" Опомнившиеся воины на минуту остановились и в самом деле ободрились, увидевши, что их гонит только один с тремя утомленными козаками. Но напрасно силились бы они устоять против такой отчаянной воли. "Нет, ты не уйдешь от меня!" - кричал Тарас, поражая бегущих, начинавших думать, что они имеют дело с самим дьяволом. Отчаянный Андрий сделал усилие бежать, но поздно: ужасный отец уже был перед ним. Безнадежно он остановился на одном месте. Тарас оглянулся: уже никого не было позади его, все сотоварищи его полегли в разных местах поля. Их только было двое.
- Что, сынку? - сказал Бульба, глянувши ему в очи.
Андрий не произнес ни слова; он стоял, как осужденный.
- Так продать, продать веру? Проклят тот и час, в который ты родился на свет!
Сказавши это, он глянул с каким-то исступленно-сверкающим взглядом по сторонам.
- Ты думал, что я отдам кому-нибудь дитя свое? Нет! Я тебя породил, я тебя и убью! Стой и не шевелись, и не проси у господа бога отпущения: за такое дело не прощают на том свете!..
Отправлено: 08.05.09 17:33. Заголовок: Хочу сказать что я р..
Хочу сказать что я разочаровался в фильме Тарас Бульба, фильм не понятный какой-то, по Гоголю куда интереснее читать чем смотреть, сам Тарас Бульба в исполнении моего одного из любимых актеров Богдан Ступка, получился какой-то грустный, нет того лихого казака, личность Тараса по Гоголю основная, что в фильме не было показано, нет его переживании, они лишь показаны в конце фильма, на казни, нет той удали казацкой в Тарасе, слишком серьезный получился Бульба! вообще я считаю режиссер мало уделил в своем фильме роли Тарасу,режиссер Владимир Бортко решил уделить внимание главной суть картины, главный вопросу "предал ли Андрий Тараса" хотя по фильму когда смотришь не задаешь себе такого вопроса, режиссер сам отвечает на свой вопрос, он показал Андрия как сопляка жаждущего лишь одного, вспомните тот момент когда он просто порвал платье, сорвал с полячки. Режиссер плохо показал переживания, в фильме все действия происходит стремительно, режиссер не дает задуматься ни на минуту, я считаю что это главная проблема фильма!!! В фильме как сказала Ольга зачем-то убили 2!!! раза жену, вообще не понятно. Не показан момент один из самых важных моментов, рыцарского произведения в первую очередь, когда татары напали на хутора и взяли в плен людей, не показано почему ушел Тарас за пленными? почему остался? в этом моменте по произведению должно было показано какой выбор сделали казаки! какой благородный выбор сделали те кто остался! не показан трогательный момент когда прощались те кто уходил и кто остался, показали лишь как два брата казака обнялись и все!! Мне не очень понравилось как сыграл роль Шило Боярский, не подходит он на роль казака! много переигрывал! Момент когда снимали кошевого вообще Comedy club покричали 2 раза казаки и кошевой развернулся и ушел! Еще раз повторюсь нет переживании в фильме в конце не было показано как Тарас поругался с охранником тюрьмы! когда тот начал грубить насчет веры и самих казаков! в фильме просто нет, не показано до чего давило казнь Остапе Тараса, когда он заходил и в церкви и рубил кого видел, и при этом говоря,"За Остапе!" Ни сказано ни слова как они поимали короля и потом отпустили! На что нужно обратить внимание, в фильме почти нет музыки, саунтреков, что в современных фильмах не допустимо! Потому-что просто приятно смотреть когда с музыкой фильм! а не без него! Вообще фильм Тарас Бульба Владимир Бортко нельзя относить к рыцарскому произведению, фильм больше напоминает "казачий Ромэо и Джульетта". К положительным моментам фильма можно отнести - это хорошо подобранный Тарас Бульба - Богдан Ступка, неплохо сыграл роль Остапе Владимир Вдовиченков, хороший костюмеры фильма, фильм хорошей камерой был снят, батальный сцены так себе, просто хорошего постановщика битв не было, так на 3-. Если оценивать фильм по 5 бальной шкале то я бы отдал ему 4---
Отправлено: 08.05.09 18:11. Заголовок: Батальные сцены в фи..
Батальные сцены в фильме Бортко показаны отвратительно, о чем подробно написал украинский специалист Ю.В. Квитковский в альманахе "Армии и Битвы" (см. его статью "Куда Остапа понесло" - АиБ, № 10, 2008 г., с. 26-34). Советую всем почитать ее. Там разобраны и многочисленные "ляпы", касающиеся боевых порядков, одежды, оружия запорожцев и поляков. Кстати, в повести Гоголя козаки осаждают город Дубно, укрепления которого представляли собой сравнительно невысокий земляной вал (его остатки неплохо сохранились до настоящего времени), а в фильме роль осажденного города играет Хотинская крепость с ее высокими (более 20 метров) каменными стенами, которые запорожцы штурмуют с помощью длинных лестниц. Да козаки никогда бы не посмели атаковать с хода такую твердыню, тем более без использования осадной артиллерии. В фильме запорожские козаки, чья конница, как известно, была по качеству хуже польской (в отличие от пехоты!), легко побеждают крылатых гусар, воюющих почему-то без всякого строя. В общем, наш Бортко не смог даже приблизиться к тому уровню батальных сцен, который характерен для фильмов Ежи Гофмана (его экранизаций трилогии Сенкевича "Огнем и мечом", "Потоп" и "Пан Володыёвский").
Отправлено: 08.05.09 19:01. Заголовок: Zouave пишет: Там р..
Zouave пишет:
цитата:
Там разобраны и многочисленные "ляпы", касающиеся боевых порядков, одежды, оружия запорожцев и поляков.
Бог с ними, с деталями. Не было самого главного: драйва. Будто пионеров пригласили биться прутиками-палочками, а ведь когда-то умели снимать яростные сабельные сшибки. Zouave пишет:
цитата:
В общем, наш Бортко не смог даже приблизиться к тому уровню батальных сцен
А может ему и не дано? Не его это хлеб... Ему-бы после "Собачьего сердца" прилечь на дно и не позориться.
Почему-то даже после многодневной голодной диеты, которая к тому никак не убавила ей резвости. P.S.: Как бы ее могла сыграть Беата Тышкевич - истинная панна польского кинематографа!
Только там был настоящий голод, от которого люди в крепости умирали.
В книге да, а по жизни скорее всего это все показано во много раз преувеличено. Кто такие казаки? Бандиты. В чем их цель - грабёж. Чего они в реале добивались? Выкупа. Собрали бы поляки за счет евреев и армян, как было во Львове при Богдаше) "пенёнзы", отдали бы казакам, и все тут.
Кто такие казаки? Бандиты. В чем их цель - грабёж. Чего они в реале добивались? Выкупа. Собрали бы поляки за счет евреев и армян, как было во Львове при Богдаше) "пенёнзы", отдали бы казакам, и все тут.
В это же время случай из личной жизни X. резко изменил его образ действий относительно польского правительства, заставив его поднять малорусский народ и стать во главе этого восстания, подготовленного всей политикой польского государства относительно казачества и, вообще, русского православного населения в пределах Речи Посполитой (см. Малороссия). У X. был небольшой хутор Субботово, близ Чигирина. Воспользовавшись его отсутствием, польский подстароста Чаплинский, ненавидевший X., напал на его хутор, разграбил его, увез женщину, с которой X. жил по смерти своей первой жены Анны Сомковны, обвенчался с ней по католическому обряду и высек одного из сыновей X. так сильно, что тот вскоре умер. X. начал было искать возмездия на суде, но там ему ответили только насмешкой. Тогда он обратился к королю, который, чувствуя себя бессильным помочь X., высказал, как говорили, удивление, что казаки, имея оружие в руках, не защищают сами своих прав...
Кот Балбес, с моей колокольни во Львове Богдан Михайлович со товарищами просто возвращали небольшой должок в мягкой форме за хуторки Субботовые. Опять же, хотя история об этом умолчивает, мне кажется что в этой "республике" двух народов поляки не только евреям православные храмы и монастыри сдавали в аренду, но и армянам тоже. Тут уж Сам велел...
Отправлено: 14.05.09 09:06. Заголовок: Между прочим, "Т..
Между прочим, "Тарас Бульба" стал самым посещаемым фильмом 2009 года: "...с 2 апреля по 13 мая фильм посмотрели почти 4 миллиона зрителей в России и более полумиллиона на Украине. Сборы картины на сегодняшний день составляют 635 с половиной миллионов рублей..." P.S.: Только по сравнению со старым добрым историческим докомпьютерным фильмом, как например, недавно виденный венгерский " Звезды Эгера", ярким, живописным, с настоящими крепостями и замками, прекрасными пейзажами, великолепными костюмами, несиликоновой красотой, массовкой из сотен старательных статистов, в меру "мордобойным", но за правое дело и без жестокостей; с концовкой, где независимо от эпохи всегда побеждают "наши" - вот по сравнению с таким фильмом прошлого двадцатого века этот - просто ... продукт киношного "макдональдса".
Опять же, хотя история об этом умолчивает, мне кажется что в этой "республике" двух народов поляки не только евреям православные храмы и монастыри сдавали в аренду, но и армянам тоже. Тут уж Сам велел...
Вот чего я не знаю, что это была за "аренда". Возможно, это была аренда в целях поддержания порядка в храме, уборки его, ну, в общем, делалось то же, что делает ЖЭК, и соответственно - брались "коммунальные платежи". Хотя тут я не знаток, человек я не церковный, не христианин, не верующий, самый настоящий атеист, чуть ли не воинственный безбожник. Не могу представить себе, как могут люди рубать друг друга из-за религиозных разногласий, вот правда, не понимаю...
м. Макарий. История Русской церкви. Том 5. Отдел 2
цитата:
Многие паны, ленясь управлять имениями сами, отдавали их в аренду жидам, а вместе с имениями отдавали в аренду самих крестьян и самые их церкви, и жиды издевались над несчастными хлопами и их верою как хотели; ключи от церквей держали у себя и брали с православных пошлины за всякое богослужение и требоисправление, за крещение, за венчание, за погребение и пр. Жалобы на обиды раздавались непрестанно на всем пространстве Западнорусского края, но напрасно. На каждый сейм отправляли казаки и вообще православные своих депутатов с просьбами и требованиями о защите и справедливости, но эти просьбы или оставлялись без внимания, или отлагались до будущих сеймов, или если и исполнялись в некоторой степени, то только на бумаге, а отнюдь не на деле. Выведенные из терпения невыносимыми гонениями, многие южноруссы целыми семействами бежали из польских пределов в московские и селились здесь с разрешения правительства по рекам Донцу, Ворскле и другим на окраинах государства, а казаки несколько раз восставали с оружием в руках на своих притеснителей в защиту своих прав и своей веры. Замечательнейшие из таких восстаний были в двадцатых годах XVII столетия под предводительством гетмана Тараса, а в тридцатых - под предводительством гетмана Павла и потом гетмана Остраницы...
Тогда люди хорошо понимали, что означает "наплевать в душу" отсюда такой накал противоречий вплоть до...
Кому-то может показаться чересчур натянутым, чересчур романтичным такое рассуждение. Что ж, мы охотно верим в «Аннибалову клятву» или знаменитое присловье Катона, но поверить в то, что и наши предки были людьми, многим не под силу. Напомню пример из другой, более близкой к нам эпохи. В XVI-XVII веках Белая и Малая Русь были землями Польско-Литовского государства, Речи Посполитой. Спесивые шляхтичи желали жить роскошно, но обеспечивать средства для этой роскоши не умели и не желали. Вместо этого они отдавали землю, с деревнями хлопов-крепостных, «на откуп», то есть в аренду иудейским купцам и ростовщикам. Как хозяйствовали на арендованной земле достойные преемники рахдонитов, хорошо описал Гоголь в «Тарасе Бульбе»: «Он уже очутился тут арендатором и корчмарем; прибрал понемногу всех окружных панов и шляхтичей в свои руки, высосал понемногу почти все деньги и сильно обозначил свое жидовское присутствие в той стране. На расстоянии трех миль во все стороны не осталось ни одной избы в порядке: все валилось и дряхлело, все пораспивалось и оставалась бедность да лохмотья; как после пожара или чумы выветрился весь край. И если бы десять лет еще пожил там Янкель, то он, вероятно, выветрил бы и все воеводство». Таких «Янкелей» были десятки и сотни. Отсылаю читателя к работам Костомарова; там это описано подробнее и научней. Не буду говорить о черном, довлевшем над откупщиками, подозрении, подозрении воистину карфагенском, отдававшем залитыми детской кровью алтарями Молоха. Скажу о другом, несомненном. Арендаторы додумались до того, до чего в свое время не додумались рахдониты. А именно – они взяли на откуп церкви. Поставьте себя на место хлопов. Представьте: чтобы помолиться в церкви, окрестить дитя, обвенчаться, отпеть и похоронить покойника, чтобы сделать все эти вещи, для христианина естественные, как солнечный свет и необходимые, как воздух – вы должны заплатить иноверцу. Да не просто иноверцу – потомку Иуды, потомку тех, кто кричал: «Кровь Его на нас и на детях наших!» (Мф. 27:25)! А поскольку денег у вас нет – их вытянул тот же иноверец – то ваш малыш может умереть некрещеным (представьте детскую смертность в описанных Гоголем условиях!), и попадет в ад или превратится в мелкую нечисть; вы с любимой останетесь жить во грехе и погубите душу; ваш старый отец будет зарыт неотпетым на неосвященной земле, как самоубийца, как павший скот! Вполне естественно, что в годы Колиивщины или Хмельничщины гнев повстанцев-гайдамаков тяжелее и страшнее всего обрушивался на откупщиков. Сочувствовать ли жертвам собственной алчности, дело, читатель, ваше. Я затеял все это отступление для другого. Гайдамаки, конечно, были страшные, дикие люди, почти звери, хуже – бандиты. Они охотно грабили панские усадьбы-фольварки и купеческие караваны. Но, вламываясь в дома откупщиков, они не брали себе ничего. Грабители и душегубы брезговали добром «врагов бога». Все имущество ломали, сваливали во дворе в кучи, и сжигали. Может быть, сходство русов Святослава и гайдамаков не исчерпывалось усами, чубом на бритой голове и серьгой в ухе? И – сами-то вы, читатель, не побрезговали бы на их месте? Может, сестру вашей бабки продали за эти монеты? Может, эта шуба – из соболей, купленных у вашего деда-купца на фальшивые деньги; те деньги, за которые его сварили в масле в немецком городе? Может, этим, расшитым золотом поясом, расплатились с наемником за вспоротые животы беременных славянок, за пойманных на копье малышей?..
Отправлено: 18.05.09 15:41. Заголовок: Думаете? Другие Бузи..
Думаете? Другие Бузину считают противником украинского национализма и чуть ли не "промоскальским" автором, тем более, пишущим в ахметовско-януковичской газете "Сегодня". Мне больше его сарказм нравится, чем знания, хотя за норманнскую теорию - "ВБЫВ БЫ!". Какие к лешему варяги норманны? Западные славяне, балтийские венеды...
Отправлено: 18.05.09 16:38. Заголовок: Речь Посполитая стал..
цитата:
Речь Посполитая стала бы ещё сильнее. Православие тише, католичество крепче, а мы (точнее, те, кто родился бы вместо нас) превратились бы в настоящую Европу - такую, как Польша и Литва, а не евразийская Московия с бородатым Алексеем Михайловичем на троне, поэтом Блоком за ресторанним столиком и бандой пьяных попов, хлещущих водку валенками из самовара, не вылезая из бешено мчащейся по историческому тракту птицы-тройки. Хорошо бы было, да не про нас!
Отправлено: 18.05.09 17:14. Заголовок: Так и проф. Буровски..
Так и проф. Буровский то же пишет. (Россия, которой не было-2) Но чтобы не пить водку валенками, нужно было переходить не в Католицизм, а в Ислам. Вот Московия в пятнадцатом - половине шестнадцатого века сухой закон исповедовала. Потому что арианство было господствующей религией с сильными элементами Ислама. А "христианами" (двоеверами, конечно) были лишь жители деревни, за что их пренебрежительно исламизированная знать и называла"крестьянами".
хотя за норманнскую теорию - "ВБЫВ БЫ!". Какие к лешему варяги норманны?
Не надо убивать! Викинги нас за дальних родственников признают. Поморы, например, по родственности языков со скандинавами всегда без переводчиков разговаривали.
Так и проф. Буровский то же пишет. (Россия, которой не было-2) Но чтобы не пить водку валенками, нужно было переходить не в Католицизм, а в Ислам. Вот Московия в пятнадцатом - половине шестнадцатого века сухой закон исповедовала. Потому что арианство было господствующей религией с сильными элементами Ислама. А "христианами" (двоеверами, конечно) были лишь жители деревни, за что их пренебрежительно исламизированная знать и называла"крестьянами".
Отправлено: 19.05.09 09:37. Заголовок: Ольга. пишет: Не на..
Ольга. пишет:
цитата:
Не надо убивать! Викинги нас за дальних родственников признают. Поморы, например, по родственности языков со скандинавами всегда без переводчиков разговаривали.
Может быть, они просто постоянно КОНТАКТИРОВАЛИ и ТОРГОВАЛИ со скандинавами (ведь поморы - потомки Новгородцев, а Новгород входил в Ханзу), плавали на тот же Грумант (Свальбальд), потому научились. Но варяги - не норвеги и не свеи, а славяне - венеды -ободриты. Остров Рюген в Германии, остров Волинь в устье Одры - вот их исконная территория.
amyatishkin пишет:
цитата:
И отказаться от САЛА????
Вот и князь Владимир так думал. Но , м.б. он ОШИБСЯ?
Отправлено: 19.05.09 17:17. Заголовок: А в Третьем Райхе фю..
А в Третьем Райхе фюрер имперского трудового крестьянства Вальтер Дарре прямо называл свинью исконно арийским животным. И верно - почему верующие мусульмане и евреи не едят свинины? Ну, понятно - религиозное табу. Откуда табу? Это изначально ближневосточные кочевые народы, а свинья - не кочевое животное, это животное оседлых народов. Потому не было в бедуинских желудках ферментов, помогавших расщеплять свининку. Вот оттуда и табу.
Князь Владимир как большой женолюб сначала хотел принять ислам, но любовь к салу перевесила любовь к прекрасному полу
У него, если склероз мне не изменяет, и без ислама был гаремчик сотен не то в пять, не то в семь женодуш. Ислам ему ничего не добавил бы, а убавить пришлось бы. И сала убавить, и веселия, и еще кой-чего дорогого.
Отправлено: 28.05.09 09:07. Заголовок: Сотни женодуш у него..
Сотни женодуш у него были во времена языческой жизни. При выборе религии было обьяснено, что христианину положена только одна супруга - и никаких гаремов. Ортодоксальный же ислам напротив разрешал иметь четырех жен и пр. P.S.: Как сказал во время экскурсии по Бахчисарайскому дворцу гид из крымских татар:" Всемилостивый Аллах разрешает нам иметь четырех жен - настоящий же мужчина имеет столько, сколько может содержать."
разрешает нам иметь четырех жен - настоящий же мужчина имеет столько, сколько может содержать
Насколько я знаю, у каждой жены должен быть свой дом, дабы жены не встречались друг с другом. Так что 4 жены это огромный удар по карману... и не только по нему.
Отправлено: 28.05.09 20:54. Заголовок: "....и чтобы не ..
"....и чтобы не умножал себе жен, дабы не развратилось сердце его,..." И Ева была сделана одна из одного ребра. В Библии много чего не осуждается, но рекомендуется следовать закону. А христианский закон гласит... :)
Отправлено: 28.05.09 21:00. Заголовок: Не так дорого, как В..
Не так дорого, как Вы думаете. Гюльчатай: "Одна жена шьет, одна готовит, одна за детьми смотрит, одна любит..." - и все это у Абдуллы в одном доме. И в Бахчисарайском дворце у жен были только отдельные комнаты в его гаремной части. P.S: Если только с другим проблемы, тогда, конечно. :)
Библия создавалась в древние времена, когда в Израиле, например, было многоженство. С дальнейшим развитием общества в сторону равноправия, и даже феминизма, вполне может быть вариант, когда молодой красивый будет радостно кричать:"Госпожа назначила меня любимым мужем!!!" :) P.S.: По-моему, мы несколько отклонились от темы о запорожцах - вполне может последовать предупредительный выстрел бертолетом.
Библия создавалась в древние времена, когда в Израиле, например, было многоженство.
Я именно об этом и говорю. Многоженство было много где, в том числе и на Руси, если летописи нам не врут. Раз Библия такого рода семейные отношения поощряет, то принятие христианства для Владимира не означало отказа от гарема. Владимир же, будучи по месту жительства в современных границах украинцем. являлся земляком запорожцев, которые тоже наверно при случае не гнушались гаремчиками. Так что возвращаемся к запорожцам в боях и походаж :)
Владимир же, будучи по месту жительства в современных границах украинцем. являлся земляком запорожцев, которые тоже наверно при случае не гнушались гаремчиками. Так что возвращаемся к запорожцам в боях и походаж :)
Многоженство древних евреев (как и русичей) не имело никакого отношения к моногамии христианства, т.ч. князю пришлось отказаться от гарема. Вопрос же - лучше ли было бы , прими он Ислам или Католицизм (язычником вряд ли бы он остался) - имеет исключительно умозрительный характер, хотя лично мне понравился разбор этого вопроса Бушковым в "России, которой не было".
С запорожцами непонятно. "Устава внутренней службы" или каких-либо других обязательных и не менявшихся Законов на Сечи ведь не было. У некоторых были семьи (вне Сечи) - как у Тараса Бульбы. Некоторые жили на Сечи и с женщинами вообще дела не имели. Некоторые полюбляли детишек в окрестных селах похищать - для сексуальных утех. Кстати, отношение украинского фольклора к казакам-запорожцам отнюдь не исключительно положительное, плохого о них тоже немало. Это уже "интеллигенция" конца 18-начала 19-го века в своем трепе о "свободе" начал их усиленно воспевать.
Отправлено: 29.05.09 13:52. Заголовок: Да... А вообще я тол..
Да... А вообще я только про казаков хотел тему создать - вон как оно всё обернулось. Чего только не обсуждаеться даже педофилия на Сечи и полигамия у древних евреев.
Точно? Это где-то в нейтральном (нехристианском) источнике подтверждено? Дело в том, что Библия вполне поощряет многоженство, так что принцип моногамии если и был включен в какие-то христианские каноны, то много позднее. Это даже уже не религиознае запреты, а скорее гражданский кодекс определяет.
Точно? Это где-то в нейтральном (нехристианском) источнике подтверждено?
В нехристианском - нет. Но вообще про жизнь князя ПОСЛЕ Крещения и даже про его смерть какие-то туманные сведения в истории. С другой стороны, с Рогнедой - женой, не наложницей, он поступил точно как мерзавец. Впрочем, он сам лично у меня симпатий не вызывает.
И верно - почему верующие мусульмане и евреи не едят свинины? Ну, понятно - религиозное табу. Откуда табу? Это изначально ближневосточные кочевые народы, а свинья - не кочевое животное, это животное оседлых народов. Потому не было в бедуинских желудках ферментов, помогавших расщеплять свининку. Вот оттуда и табу.
Чушь. Свининка, как собиратель (падальщик), (и хищники) часто пораженна глистами, гельминтами. Оттого при недостаточной термической обработке яйцы глистов остаюццо (еще в 20 веке были полностью погибшие экспедиции от трихинеллеза), вызывая тяжелое заболевание. А на Ближнем Востоке с дровами напряг. Плюс, наша культура - мясо в горшок и на ночь в печь - долгая обработка.
Отправлено: 02.06.09 11:24. Заголовок: А в чем тот факт, чт..
А в чем тот факт, что на Ближнем Востоке не много лесов (не оазисы же вырубать!?), противоречит тому факту, что свинья не может преодолевать большие расстояния и потому не пригодна для проживания вместе с кочевыми народами, коими и являлись изначально древние семитские племена, предки и арабов и евреев? И та, и другая причина одинаково могут служить объяснением данного пищевого табу этих народов. Не говоря уже о том, что походно-полевая русская печь была только у Емели, да и та ездила по снегу, а не по пескам Аравийского полуострова. Посему сопровождать бедуинов в их походах никак не могла.
- А повернитесь ко мне задом! – говорит Тарас Бульба (Морган Фриман) своим сыновьям Остапу (Дензел Вашингтон) и Андрию (Уилл Смит), которые только что вышли из тюрьмы и приехали к отцу в Гарлем. – Жопы целы? Не порвали целки? Славные ниггеры! Молодцы!
По радостному поводу Бульба устраивает пати. Всю ночь в его дворе жарят барбекю, пьют виски и курят травку. Наконец, нанюхавшись кокаина, Бульба решает сделать своих сыновей крутыми гангстерами и наутро Бульбы едут в местный ночной клуб. Слезами сыновей провожала мать (Вупи Голдберг).
- Ничего, старуха! Остап и Андрий будут настоящими ниггерами. Oh, it’s a good shit! – говорит своей жене на прощанье Тарас, затягивая еще одну дорожку.
Отправлено: 04.06.09 13:11. Заголовок: Да, и ведь как раз в..
Да, и ведь как раз в Ливане кедры-то и были хищнически вырублены. Только на флаге и остались. Неудивительно, Библия (откуда черпали вдохновение и христиане, и мусульмане) в некоторых местах дышит прямо ненавистью ко всему живому, в т.ч. и к природе.
Отправлено: 04.06.09 15:23. Заголовок: О чем я и толкую - в..
О чем я и толкую - в то время, когда возникали запреты на свинину ситуация была несколько другой. А в теме все продолжают современные барханы выпячивать.
Отправлено: 05.06.09 13:02. Заголовок: Библия вроде не отм..
Библия вроде не отмечает наличия особо заметных лесных массивов на Ближнем Востоке с самых давних ветхозаветных времен. Львы там, правда, водились (одного Самсон уничтожил), но это зверь саванн. Помнится, еще Соломон, когда дворец себе строил, пиломатериалы покупал в Ливане, причем платил за них территориями собственной страны - значит, лес в большой цене был.
Отправлено: 05.06.09 13:40. Заголовок: Есть некоторые свиде..
Есть некоторые свидетельства, что львы водились даже на юге древней Руси еще во времена киевских князей. Я, конечно, не собственно о территории самой "Руси", а скорее о Диком Поле - низовья Дона и Кубани, Северный Кавказ, Тьмутаракань, в общем, юг.
Отправлено: 05.06.09 22:46. Заголовок: Так вроде в те време..
Так вроде в те времена ливанские леса и свели - на строительство и на финикийские корабли. Процесс, между прочим, продолжается: Сахара наступает на юг. Дрова нужны для приготовления пищи - и хорошо еще, что не для отопления, а то Европу бы в этом деле обогнали.
Спасибо!:) Повеселило высказывание о "великом гетмане" Ющенко: "...Казачий дух восстал в сечевых стрельцах Украинской народной республики, в Коновальце, Шухевиче и Бандере, наконец, в Викторе Ющенко. ..." Все остальное в той или иной интерпретации было слышано и читано не раз. Интересно, что поляки упорно называют таких соседей-козаков одним словом, которое здесь вспоминать не хочется.
Помнится, еще Соломон, когда дворец себе строил, пиломатериалы покупал в Ливане
Именно! Т.е. они там были. Из-за чего спор возник помните? А в том Ливане жили те же семитские племена. Так, что, ИМХО конечно, наличие/отсутствие дров не имеет никого отношения к запрету на свинину.
Все даты в формате GMT
3 час. Хитов сегодня: 5
Права: смайлы да, картинки да, шрифты да, голосования нет
аватары да, автозамена ссылок вкл, премодерация вкл, правка нет
Кто-нибудь может что нибудь вразумительное сказать по походу запорожцев на Дюнкерк в XVII веке?!!
"Голос Америки из Вашингтона"? 
Попробую скачать фильму и написать о чувствах после просмотра. 
- участник сейчас на форуме